ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО НА БУКОВИНІ КІНЕЦЬ 18 ПОЧАТОК 20 СТОЛІТТЯ
25.02.2012, 22:58
"Мало любити свій рідний край, його треба ще й знати" М.Рильський "...Ми - не греки, не римляни, не перси, не варяги; ми є Руси! Тому маємо знати і шанувати землю свою, свою Вітчизну, своїх богів і батьків" таки слова є у Велесової книзі (слов'янська писемна пам’ятка). Краєзнавство — вивчення певної частини території країни (міста, села, району, області, краю), її природи, населення, господарства, історії і культури. Залежно від цілей та завдань досліджень існує три основних форми краєзнавства: державне (наукове), освітнє (шкільне) і суспільне (громадське). Освітнє краєзнавство — система краєзнавчої освіти в навчально-виховній роботі освітніх закладів, яка проводиться за різними напрямками: літературне, історичне, географічне, природознавче, етнографічне, фольклорне. Історичне краєзнавство є одним з напрямів краєзнавства, що акцентує увагу на вивченні та популяризації історичних подій, матеріалізованих в пам’ятках історії та культури даного регіону (міста, села) та видатних історичних постатей даної місцевості. З огляду на те, що значна частина території України - Буковина - тривалий час була штучно відірвана від решти території України і перебувала у складі Австро-Угорської імперії, неабиякий інтерес становить питання розвитку краєзнавчого руху на її теренах. Буковінске краєзнавство має славне минуле й традиції. У наукових краєзнавчих дослідженнях українських учених до 90-х pp. XX ст. буковинський рух залишався однією з мало-вивчених сторінок вітчизняного краєзнавства. Водночас, аналіз доступних архівних матеріалів періодичних видань свідчить про існування численних науково-краєзнавчих праць наших попередників. Вивчення історії та географії рідного краю було започатковане на Буковині у першій половині ХІХ ст. Першої книжкою було невелика брошура «Буковина в королівстві Галичини», яка була видана у 1845 році отцем Теофілом Бенделла (ректор православної духовної семінарії в Чернівцях, архімандрит). Брошура була змістовно ілюстрована, написана німецькою мовою. Теофіл Бенделла зазначив що «Буковина заселена різними етносами, які не зливаються воєдино, а чітко вирізняються релігією, мовою, звичаями, характером та живуть поруч один з одним у незатьмареній згоді» [11]. До появи цієї брошури була доповідна записка голови військової адміністрації на Буковині генерала барона Габріеля фон Сплені в Придворну військову раду. У цьому документі містяться важливі відомості про становище нашого краю напередодні та після приєднання його до Австрії. Пару рядків про генерала Сплені. Значна частина його життя пов’язана з Буковиною. Він очолював австрійські частини, які 31 серпня – 2 вересня 1774р. окупували Буковину. За час прибивання на посаді голови військової адміністрації Буковини кілька разів ознайомлював Вищу австрійську адміністрацію зі становищем у краю. Нас цікавлять дві його доповідні записки: - перша датована 10 груднем 1774 р. і опублікована в 1888 р. Фердинандом Ціглауером у книзі «Становище Буковини на час австрійської окупації», - друга «Опис Буковинського дистрикту» ( написаний між 15 серпням та 15 вересням 1775 р.). Цікава історія цього опису («Опис Буковинського дистрикту»), який поступив до Придворної військової ради (1775 році) та з часом потрапив у архів. Під час наукових пошуків у віденських архівах на «Опис…» натрапив бібліотекар Чернівецького університету Йоганн Полек, опублікував його окремим виданням у 1893 році. Йоганн Полек – професор філології, краєзнавець, високоерудована людина, поліглот, досконало володів вісьмома мовами. Він часто подорожував по Буковині, вивчав архівні матеріали, опубліковував чимало праць. Головні праці Й. Полек :„Придбання Буковини Австрією” (Чернівці,1889 р.), „Поїздка Йосифа II до Галичини і Буковини та її значення для останньої провінції”.(1893р.). „Старообрядці на Буковини” (1896-1899, Ч). Більше 20-ти творів науковця зберігаються в бібліотеці й сьогодні. Повна назва документу «Опис Буковинського дистрикту за його минулим і донині ще існуючим станом, разом з пропозиціями, як у майбутньому можна було б поліпшити дотеперішній статус краю в політиці та економіці». У передмові до книзі «Опис Буковини» (1995 рік) О.Д.Огуй та М.М.Сайко написали «Тому «Опис Буковинського дистрикту» генерала Сплені може вважатися одним з найбільш цінних джерел з історії Буковини» [2]. «…Започаткував її рукопис першого австрійського військового адміністратора Буковини Г. фон Сплені – “Опис Буковини”. Його цінність полягала не тільки у відомостях історичного змісту, а й у тому, що це був своєрідний план адміністративно-правового реформування краю. Як не дивно, але після цього за 100 років не вийшло жодної помітної буковинознавчої праці, в якій би аналізувались питання державно-правового розвитку Буковини.», написав Никифорак М.В. [7]. Згідно з дослідженнями вчених у 1834 – 1840 рр. проявляється найбільша краєзнавча діяльність Яків Головацького, він подорожував по Галичині, Західному Поділля, Буковині і Закарпатці. Результати його збиральницької роботи відображені в чотирьох книгах збірника «Народные песни Галицькой и Угорской руси» «(1878 р.) [10. 202.]. Франц Адольф Вікенгаузер у 1874 році надрукував книгу «Історія міста Чернівці та його округи». В перший ії частині викладене минуле нашого міста з часів середньовіччя до кінця 18ст. В другій – опубліковані різноманітні документи. Ця книга була першою спробою систематизованого викладу історії міста. Ф.Вікенгаузер видав серію праць, присвячених минулому південно буковинських монастирів Солка, Гомор, Св.Онуфрія, Воронець, Путна та інших. Також він досліджував історію виникнення німецьких та липованських поселень на Буковині. Також заслуговує увагу таки праці Ф.Вікенгаузер, як «Документи монастиря Молдовиця» (1862, Відень), «Гореча: до питання про історію міста Чернівці». [8.124-125]. Заслуговує увагу книжка Григорія Купчанко «Деякі історико-географічні відомості про Буковину» (1875). Г.Купчанко був народознавцем, членом Південно-Західного Відділу Імператорського Російського Географічного Товариства. Керуючись програмою діяльності Південно-Західного Відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, я зайнявся збиранням географічних, статистичних, історичних та етнографічних даних, які мають відношення до австрійського воєводства Буковини та ії руського населення», так пише Г.Купчанко. Даліє він пише «Цей збірник є тільки початком, спробою зібрати пісні, казки і.т.ін., і вся ця моя праця є також спробою, яку я в подальшому буду намагатися виправити та доповнити і таким чином передати необхідні відомості про буковинсько-руський народ, численість якого на сьогоднішний день сягає 200000 душ» [5.6-7]. З цієї книжки дізнаємось про таки джерела про Буковини, як видання Дир. Д.І. під назвою: «Вітчизняні відомості про Буковину», також про історичними відомостями про Молдавію і Буковину Ф.Ісидора Мартиновича про географічно – статистичним оглядом Галіції і Буковини Карла Ріттера Фон Шмедес. У другій половині ХІХ ст. на Буковині був справжній бум краєзнавства. Це було пов’язано з появою таких дослідників: Р.Ф.Кайндель, Й.Полек, Д.Дан, Д.Ончул, Д.Веренка, Е.Фішер, М.Кордуба. З поміж них виділяється Раймунд Фрідріх Кайндль, який народився 31 серпня 1866 р. у Чернівцях . Він помер під час проведення семінарського заняття 14 березня 1930 р. на 64 – му році життя. Він був геніальний чернівчанин, історик, етнограф, громадський діяч, радник цісарського двору, професор доктор. У 1888 р студент Кайндиль започаткував у газеті „Bukowiner Rundschau” (Буковинський огляд) краєзнавчий додаток „Buchenblätter” („Букові листочки”). У 1888 р. виходить його праця „До історії міста Чернівців та його околиць”, а згодом і праці „Русини на Буковини”, ”Гуцули”, „Жучка”. До історії Православного релігійного фонду”. Працюючи учителем 1892 р. у Вищій православній реальній школі, Кандиль прищеплював учням любов до краєзнавства, водив їх у краєзнавчі походи по визначних і просто цікавих місцях краю. У 1895 р. Р.Ф. Кандиль видав ілюстровану книгу „Краєзнавство Буковини”, яка стала своєрідним підручником для вчителів. Багато уваги Р.Ф.Кайндиль приділяв розробці теорії народо - та краєзнавства. Ставши професором Чернівецького університету, він запроваджує і читає такі курси лекцій, як „Сучасне народознавство, його зміст та значення ” (1910), „Вступ до народознавчих досліджень” (1911). У 1908 р. до 500 – річчя Чернівців, Р.Ф.Кайндль підготував капітальне, по тих часах, видання „Історія міста Чернівців з найдавніших часів до сьогодення”. Р.Ф.Кайндль встановив точну дату першої документальної згадки про Чернівці – 8 жовтня 1408 р. У 1916 році виходе краєзнавчий додаток «Наш рідний край Буковина». У цьому збірнику були зібрані «образки з легенд, історії та географії». На титульнім листку написано «Наказом високої ц. – к. крайової шкільної ради Буковини від 22 червня 1914р., ч. 11717, допущений як посібник для використання у навчанні в загальних народних школах з німецькою мовою на Буковині» [3]. Ще один дослідником був Димітрій Дан (1856–1910). Він був істориком, етнографом, священиком. Все своє життя присвятив вивченню історії народів Буковини, їхніх звичаїв, традицій, культури. Збирав, записував народні вірші, пісні, легенди, звичаї, традиції румунського та українського народів. Вивчав також звичаї та історію: циган, липованів, євреїв та вірменів. Найвідоміші його монографії: «Хроніка Радауць», «Опис монастиря і району Путна», «Буковіна». «Буковинський етнограф Димітрій Дан, який теж залишив значний слід у дослідженні етнографії Буковини кінця 19 початку 20 ст… ін став відомим працями про різні етноси, які проживали на Буковині: «Русини з Буковини», «Липовани з Буковини», «Цигани з Буковини», «Євреї з Буковини», «Східні вірмени з Буковини»» ” [6.134-135]. Навчальним посібником для шкіл став «Карта Галичини, Буковини й Угорської Русі» (1887 р.) автор О.Косткевич. У 1899 р. було написано книга, „Буковина. Загальне краєзнавство”, праця була німецькою мовою. – укладене крайовим жандармським командуванням № 13 ц.-к. жандармерії з нагоди 50 – річного ювілею славетного правління його цісарської і королівської апостольської величності все милостивого цісаря і верховного головнокомандуючого «Франца Йосифа I». Книга охоплювала своїм змістом історію і стан усіх сфер людського життя тодішньої Буковини – однієї з 17 австрійських провінцій Австро – Угорської імперії. Матеріали були зібрані й опрацьовані офіцерами крайової жандармерії Буковини. Автори ставили своїм завдання показати, ті досягнення, які здобув край під скіпетром Габсбургів, зокрема Франца Йосифа I. Книга була розділена на 4 розділи : 1.Населення Буковини « Румуни. Русини. Інші народності на Буковини.», 2.Топографічний опис населених пунктів. «Міста. Торгові громади (містечка). Сільські громади. 3.Історія Буковини « Найдавніша історія. Нова історія Молдови (1527-1780 рр.). Буковина під австрійською владою, 5. Культурний стан Буковини «Конституція й управління, судочинство та фінанси. Народна освіта, навчання й освітня справа. Шлях сполучення і зв'язок. Промисловість і торгівля. Гірнича справа, сільське і лісове господарство». Значну роль у розвитку краєзнавства відіграв підручник Сергій Шпойнаровського „Руска читанка для першої кляси шкіл середніх ” (1900), у підручнику досить влучно підібрано краєзнавчий матеріал пізнавального характеру: „Бузьок”.„ Черемош і Прут”.„Два брати ”. „ Про сонце ”. Навчальний матеріал розміщений за порами року і в такий же послідовності він і вичавиться . У зимовий період діти вивчали твори „Різдво”, „Новий рік ”, навесні - „Великдень на Україні” , „Зелені свята”. [9.143-144]. В 1907р. вийшла чудова книга автори Корнелій Козак і Едуарда Фішер. „Краєзнавство Буковини”. Вони були залюблені у рідний край, інакше не вийшло б них таке чудове за змістом, написане з таким пафосом, видання. Вона була розділена на 4 розділи: - перший розділ - фізична географія - другий розділ - статистика - тертий розділ - топографія - четвертий розділ - короткий нарис історії Буковини. Четвертий розділ «Короткий нарис історії Буковини» розподілявся на дві частини: А. Історія краю з давніх часів до його об’єднання з австрійською імперією. Б. Буковина від часу її об’єднання з Австрією. Також у 1902 році Едуард Фішер написав книжку «Козмин. До питання про історію польсько - молдавської війни 1497 року». Школи, гімназії, університет користувались картами Буковини, виготовленими Едуардом Фішером. Розвитку місцевих досліджень з історії, етнографії, статистики зіграло товариство «Руське товариство історичне», засновано у Чернівцях 1902 р. В його роботі брали учать професори Володимир Милькович (голова товариства), Степан Смаль – Стоцький (заступник голови), письменник Осип Маковей, молодий історик Мирон Кордуба. На засідання історики – краєзнавці виступали з доповідями та повідомленнями, укладали колективними зусиллями географічний словник краю, збирали старожитності. Мирон Кордуба одним із перших висловив здогад про виникнення імені краю Буковина від однойменної власної, а первісно загальної назви лісу з переважання певної породи: „Однак дуже можливо, що Буковина звали взагалі кожний більший буковий ліс, можливо тим більше, що крім висше згаданих були ще й иньші Буковини” [8.133-134]. Історію протягом довгого часу в школах краю вивчали за підручником М.Кордуби “Картини із всесвітньої історії для народних і виділових шкіл”, де автор значну увагу звертає на розкриття історії України, починаючи від найдавніших часів і до новітньої доби. Науковець завершує підручник історією Буковини, особливо детально описуючи австрійський період. М.Кордуба писав, що вивчення історії починається з найближчого оточення дитини: села , повіту , краю, адже « для вироблення патріотизму , бажання служити своій вітчизні несолідну вагу має історія рідного краю». Він розглядав краєзнавство не як шлях національного відокремленості , а як те, що «збудить інтерес до історії других народів». Мирон Кордуба - автор багатьох історичних праць, серед них “Молдавсько-польська границя на Покуттю по смерті Стефана Великого” (1906), “Ілюстрована історія Буковини” (1906), “Венецьке посольство до Хмельницького” (1907). “Ілюстрована історія Буковини” це коротка характеристика основних етапів адміністративно-правового розвитку Буковини у складі Австрії. У «Передне слово» до книжці М.Кордуба пише «Кождий освічений чоловік повинен знати бувальщину свого рідного краю, рідного народу. Вже сама природа виклинує в нас цікавість, дізнатися дещо про минулу долю-недолю своєї ріднї, свого села і поблизької околицї» [4.1] На Буковині популярністю користувалось книга Степана Смаль-Стоцького «Буковинська Русь: культурно-історичний образок» (1897 р.). У своєму культурно-історичному образку Степан Смаль-Стоцький висвітлює «коротенький огляд історії молдавської Руси», «прилученє Буковини до Австриї», «Буковину в часі прилученя до Австриї», «початки шкільництва на Буковинї», «науку в школах народних», «перші висші заклади наукові на Буковинї», «зародки руского письменства на Буковинї», «пробудженє почутя національного на Буковинї» та інше. Текст праці поданий зі збереженням мовностилістичних особливостей оригіналу. Ця книжка стала першим історико-культурним дослідженням про минувшину буковинського українства. Заслуговує на увагу праця Яна Бадені «В Чернівцях. Враження з кількаденної поїздки» (1892). Ксьондз Ян Бадені із захопленням писав про резиденцію митрополитів Буковини і Далмації: “…Резиденція вражає розмірами, засліплює червоністю стін, дахами, що блищать всіма кольорами веселки, вежами й вежечками всіх барв і розмірів… Бути в Чернівцях, а Резиденції не побачити — це бути в Римі і не бачити Папу Римського”. Також заслуговує внимания книжкі: - Василь Доманицький «Про Буковину та життя буковинських українців» 1910, - Г.Піддубний «Буковина. Її минуле і сучасне». Відомий письменник нашого краю Георгій Асакі писав «І у великої нації, і у мешканців крихітного куточка землі любов до вітчизни є пристрастю благородною. Немає такого маленького народу, якому нічим було б блиснути, будь то славні государі, що більшою чи меншою мірою зміцнило його сили, будь то мудрі або доблесні мужі, що обезсмертили себе хоробрістю, багато розумом, досягненнями в науках і ремеслах, будь то достопам'ятні діяння, загальнокорисні установи, знамениті, міста, тобто щось відрізняє і утішне для характеру цього народу. Усе це - достатня основа для виборчої любові до краю, міста або села, де народжена людина.» [1.15] Звернення до історико-краєзнавчої спадщини дослідників краю – це об’єктивна потреба часу, яка спонукає по-новому й неупереджено оцінити їхній науковий доробок, що дає можливість ширше досліджувати історико-культурну спадщину нашого краю.
Володимир Акатріні магістр історії, м. Чернівці, НБ ЧНУ
