Питання майстерності - явище абстрактне:  не існує чіткої шкали виміру даного поняття. Сумлінне виконання професійних обов`язків, якість праці, висока результативність - ознаки майстерності фахівця. Але чи достатньо цих ознак для поняття «майстер своєї справи»? У чому суть майстерності? У вмінні щось робити краще за інших? У новаторстві? У творчості? Кожна справа має власні критерії майстерності. Особливі вимоги у питанні майстерності – до педагога: навряд чи знайдеться ще одна професія, яка передбачає виконання стількох різнопланових завдань, володіння настільки різноманітними знаннями та вимагає постійного самоудосконалення як професійного, так і особистісного.

Педагогічна майстерність – у вмінні організувати навчально-виховний процес так, щоб сформувати у дитини цілісну картину уявлень про світ, створити сприятливі умови для розвитку особистості школяра. У процесі оволодіння педагогічною майстерністю одним з найважливіших компонентів виділяємо професійну компетентність педагога, та це-лише одна зі складових майстерності.

Педагогічна майстерність включає ряд важливих аспектів:

• глибокі знання з навчальної дисципліни, оволодіння науковими знаннями з предмету;
• вивчення педагогіки та психології;
• оволодіння методикою викладання предмету;
• наявність педагогічних здібностей та задатків;
• високий рівень самоорганізації педагога, постійне прагнення до самоудосконалення;
• творчість, новаторство;
• широке коло знань, умінь та навичок, інформованість.

Вирішальними у процесі оволодіння педагогічною майстерністю є бажання та наполегливість педагога, його прагнення до майстерності.

Педагогічна література визначає поняття «педагогічна майстерність» як  професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу.

Педагогічна майстерність харктеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь і є домінантою професійної дії вчителя.

Ключовим аспектом майстерності є володіння викладачем педагогічною технікою.

 А.С. Макаренко одним з перших звернув увагу на те, що навчання дітей потребує складної тактики і техніки, що вчителю слід уміти керувати своїм настроєм, стилем і тоном спілкування, інтонацією, посмішкою, поглядом, мімікою, рухами, ходою... Іноді жест буває красномовнішим за слова, а міміка в найкоротшу мить доводить те, на що знадобилися б монологи. Отже, хороший учитель — завжди яскрава особистість, кожний з них має власну техніку впливу, взаємодії, спілкування, саморегуляції.

Поняття "техніка" походить від гр. technikos — вправний, і означає сукупність прийомів та пристосувань. Техніку вчителя називають педагогічною, у 20-х роках XX ст. її розуміли як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Нині педагогічну техніку визначають як систему вмінь учителя, що дає змогу використовувати власний психофізичний апарат для досягнення ефективних педагогічних результатів.

До основних компонентів педагогічної техніки належать такі уміння:

· спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення);

· спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд);

· керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м'язів, емоції, увага, уява, спостережливість).

Другим елементом педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя, звернені з одного боку- до дисципліни, яку він викладає, а з другого — до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності — це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії.