 Чужих земель ми прагнути не вміли
Й чужої крові не лили.
То чим ми в Бога заслужили
Такої чорної біди?!
Чому сусід і брат наш величавий
Ножа нам в спину устромив
І, слід залишився кривавий,
На брата брата натравив?
За що сплюндровано країну?
Чом не засіяно поля?
За що зруйновано оселю
Й скалічено вже не одне життя?
Чом серце радо не співає,
А очі повняться слізьми,
В повітрі страх і біль витає,
І чутно: «Боже вбережи»?
А все для того, щоб згадали:
Яких ми пращурів сини.
Свою б історію читали.
А не чужії «псалтирі».
І не шукали б побратима,
Щоб нам країну будував,
Й за нас «знедолених» й «нещасних»
Майбутній шлях наш обирав.
Нам треба просто пригадати,
Який вогонь у душах несемо.
Свої зусилля об’єднати
І побороти чорне зло.
Тож будьмо справді патріотами
Не на словах, а у душі
Щоб заквітчались знову маками
Дівчата в радості, а не в журбі!
Коваль Ольга, учениця 11-Б класу Глибоцької гімназії
| 
