Перебуваючи в профільному пересувному туристсько-виховному оздоровчому наметовому таборі «Райдуга», активісти туристсько-краєзнавчих гуртків на базі Тарашанської та Привороцької загальноосвтніх шкіл, з 2 по 10 липня вирушили в незабутню подорож Українськими Карпатами. Дев’яносто кілометрів квітучими Мармаросами і високогірною Чорногорою, цвітіння рододендрону, щедрі гуцули на полонинах, перлини Чорногори, тумани в горах, неприступна Говерла, безкраї краєвиди Карпат. Все це побачили і відчули юні мандрівники на маршруті.

Мало хто чув про Мармароський  масив, ще менше людей знають про те, де він знаходиться, але всі, хто хоча б раз чули розповіді про нього, неодмінно захочуть побувати там, аби на власні очі побачити усю навколишню красу, відчути дивовижне почуття єднання з природою й захотіти повернутись сюди ще не раз… Стрімкі скелі на вершинах, густі дрімучі ліси з височезними смереками, обвішаними бородами лишайників, близькість до державного кордону й віддаленість від цивілізації – усе це вабить туристів із усіх куточків України і не тільки…

Гуцульські Альпи (ще одна назва Мармароського масиву) абсолютно не схожі на решту Карпат. Вершинам цього масиву, зокрема, горі Піп Іван Мармароський, притаманний типово альпійський рельєф. Гострі скелясті виступи, численні обриви і значні перепади висот надають значної схожості українським «Мармаросам» і  європейським Альпам.

З села Ділове, яке вважається георгафічним центром Європи, ми вирушили в напрямку непідступної вершини г.Щербан. Розташовуючись на самому кордоні Щербан  неначе стоїть на сторожі, мовчки охороняє кордон України та  Румунії від непроханих гостей.

Далі нас чекало сходження на г.Піп Іван – найвищу точку Мармароського масиву. Вершина зачаровує своєю величчю, холодним спокоєм, манить до себе усіх закоханих у гори. Кожен, хто підкорив цю вершину, планує зійти на неї ще хоч раз.

 Колись Гуцульські Альпи були свідками гірського зледеніння, і льодовик, що лежав на Попі Івані Мармароському, сповзаючи, захоплював із собою частини скель, утворюючи урвища, цирки й кари. Цим же й пояснюються стрімкі обриви з української сторони цієї вершини. Схили Попа Івана вкриті м’яким килимом буйного різнотрав’я. Тут є навіть такі рослини, які зростають тільки на Мармарощині. Багато рослин, що тут ростуть належать до рідкісних або зникаючих видів, а тому підлягають охороні й занесені до Червоної Книги України. Метою нашої подорожі було обрано вивчення і дослідження рослин альпійського поясу, що зростають на Мармарощині та Чорногірському хребті. Тому ми з особливим захопленням слухали розповіді про утворення гір, знайомилися з рідкісними квітами та травами. Цьогоріч нам випала можливість милуватися цвітінням рододендрону східнокарпатського або як його ще називають у народі “червона рута”. Споглядання за цвітінням малиново-червоних квітів на схилах гір можливе тільки на найвищих гірських хребтах, і це велика удача - потрапити на пік їх цвітіння.

На маршруті ми проходили через досить цікаву вершину - г.Стіг, де сходиться умовний кордон трьох областей – Івано-Фанківської, Закарпатської та Чернівецької.

Та попереду нас чекала сувора Чорногора, яка зустріла мандрівників  складним підйомом – на кам’янисту вершину Попа Івана Чорногірського., Оглядаючи руїни закинутої обсерваторії, що знаходиться на самій вершині,  ми наче поринули у минуле. Адже олись тут діяла астрономо-метеорологічна обсерваторія.

З погодою нам пощастило. Сама природа дала нам можливість максимально насолодитися мандрівкою. Адже пройтися по Чорногорі в  сонячну погоду, та ще й декілька днів підряд – щастить не завжди. Родзинкою мандрівки по Чорногорі став величезний сніжник, який зберігся на схилах хребта. Ми наче побували в казці «12 місяців», спекотним літом змогли охолодитися снігом.

Надовго залишиться в пам’яті учасників ночівля на озері Бребенескул – найвисокогірнішому озері, яке розташоване на висоті 1801 м.н.р.м. Високогірні озера(Бребенескул, Несамовите) немов оздоблюють суворі гірські вершини Чорногірського хребта.

Позитивно заряджені краєвидами ми продовжили свою мандрівку в напрямку г.Говерла. На вершині 2061 м велелюдно. Охочих підкорити найвищу точку України багато. Ми теж з особливим трепетом приєдналися до охочих.

Після найвищої вершини Українських Карпат продовжуємо рухатись до ще одного двотисячника на Чорногорі – г.Петрос. Під вершиною нас чекав незабутній вечір – з одного боку надзвичайні краєвиди Карпат, а з іншого ледь помітні вогні нічного міста Ясіня. Вершина Петроса зустріла нас непогодою. Ніби сама природа не хотіла відпускати юних туристів. Зійшовши на вершину ми опинилися вище хмар, було видно тільки вершини гір. І знову ми небов би в казці. Подолавши всі труднощі на шляху, ми спустились до смт.Ясиня – кінцевої точки маршруту.

Кожен день перебування в горах був по-особливому насичений позитивними емоціями, адже за дні перебування в таборі та під час мандрівки ми стали один для одного близькими друзями. Завжди радо простягали руку допомоги Давид Микитюк і Тарас Безушко. Щовечора біля багаття з  задоволенням слухали розповіді Анатолія Васильовича Ткачука . Позитивні емоції Іона Дмитровича Фортуни щоранку підбадьорювали учасників. Жвавість і швидкість Руслана Микитюка дивувала решту учасників. Запам'ятається всім надовго привітна посмішка Анатолія Ганчека та безкінечна цікавість Костянтина Гуржуя.

Завжди веселим, усміхненим і налаштованим на позитив, "просто хорошою людиною" проявив себе серед учасників групи Василь Микитюк.

Особливої іскри передавали групі наймолодші учасники походу Максим Косован  та Миколка Ткачук, які без особливих зусиль пройшли весь маршрут, заряджаючи своєю позитивною енергією всіх учасників походу. Але найбільше друзів знайшла на маршруті собака з  невичерпним джерелом енергії.

Розповідати можна безкінечно довго, однак, передати словами емоцій неможливо.

Сподіваюся, що незабутні враження від походу Гуцульськими Альпами і Чорногорою залишилися в пам’яті всіх учасників назавжди, а перегляд походніх фотографій буде піднімати настрій в хвилини розпачу!

Руслан Щур керівник групи, заступник директора Глибоцького центру туризму і краєзнавства