Дізнатись більше

   Протягом останніх 5 років під час літніх канікул я була учасницею туристсько-оздоровчого наметового табору «Райдуга», який проводить Глибоцький центр туризму та краєзнавства. Щороку разом зі своїми друзями-туристами у спортивних походах ми пройшли чимало кілометрів хребтами Покутсько-Буковинських Карпат, Горган та Гринявських гір. І ось, нарешті, цього року  моя мрія здійснилася - наша група вирушила у похід 3 ступеня складності найвищими хребтами Українських Карпат: Марамароським та Чорногірським.
Маршрут подорожі поєднав чимало цікавих географічних та туристських об’єктів. Ми побували в «серці Гуцульських Альп» і піднялися на вершину Піп Іван Марамароський – найвищу на цьому масиві. З гори відкривається чудова панорама всієї Марамарощини, - не тільки української її частини, але й румунської, де пологі масивні схили змінюються стрімчаковими гребенями. На північних схилах вершини розкинулися широченні урочища Галгажі, Костелка та Богдан-Гропа з озерами, цирками та карами – результатами роботи льодовика. У затінених кулуарах тут навіть влітку не сходять сніжники, а схили вкриті червоними квітами рододендрону східнокарпатського (його ще називають «червона рута»). На «Скелях смерті», в урочищі Нєнєска, ми знайшли шовкову косицю. Але радість від знахідки змінило обурення і розпач через те, що на наших очах декілька пастухів зірвали з півсотні едельвейсів для продажу на сувеніри. Ми пояснили цим «браконьєрам», що білотка альпійська занесена до «Червоної книги України» і зривати її не можна. На що вони нічого не відповіли, адже це їх «бізнес» - продавати едельвейси туристам на сувеніри.
   Чорногірський хребет вразив нашу уяву своєю величчю: масивні схили, широкі гребені та улоговини. Ми піднялися на вершини з висотою понад 2000 м, купалися у найвисокогірнішому озері Українських Карпат – Бребенеска, обстежили залишки обсерваторії на Попі Івані Чорногірському. І, найголовніше, ми здійснили сходження на найвищу гору Українських Карпат - Говерлу. Вразила мене також величезна кількість туристів на цьому масиві. Це були як поодинокі туристи, так і чисельні туристські групи. Прикрі відчуття викликала у нас величезна кількість сміття, залишена туристами, та значні площі вирубаного жерепу довкола обмілілих високогірних озер. Тут ми наочно пересвідчилися, якої шкоди завдають несвідомі туристи природі Чорногори. Тому хочу закликати всіх, хто планує ночівлі біля озер Несамовите та Бребенеска: обов’язково беріть із собою дрова із зони лісу або ж користуйтеся газовими пальниками.
   Спускаючись з Говерли, не оминули ми витоки славетного Прута, де, стікаючи крутими схилами, річка утворює цілий каскад мальовничих водоспадів.
Пройдені 80 кілометрів маршруту запам’яталися подоланням заростів альпійської сосни, стрімкими спусками та підйомами, швидкими гірськими річками та вируючими водоспадами. Але найцінніше – це дружба з тими, хто йшов поруч. А це - учні Глибоцького, Старововчинецького та Карапчівського ліцеїв. Я постійно відчувала підтримку своїх друзів. Ще гарну атмосферу у групі підтримували досвідчені педагоги-керівники Меленко Оксана Василівна,  Качуляк Валерій Миколайович, Тодеренчук Аліна Степанівна.
   У походах виникає багато труднощів, але тепер вони здаються дріб’язковими, адже я все більше дізнаюся нового про свій рідний край, загартовується моя воля і я вважаю, що саме у подорожах зростають справжні українці, котрі люблять свій рід, свою землю.