Організовуючи туристсько-краєзнавчі подорожі з учнями, я переконалася, що любов до рідного краю, до свого народу починається з пізнання та вивчення його історії, культури, традицій та господарства.

Плануючи кожну нову подорож з вихованцями, перш за все, обираємо тему краєзнавчих досліджень. Цього разу ми вирішили дослідити унікальні пам’ятки народного будівництва – дерев'яні греблі у басейні Білого та Чорного Черемошу, щоб ознайомити дітей з лісосплавним господарством Гуцульщини, яке давно забуте.

Бокораші, дараби, кляузи, гамованки… Ці слова вже не викликають ніяких асоціацій у нинішнього молодого покоління. А ще 50 років тому сміливі плотогони – бокораші гнали плоти-дараби бурхливими потоками карпатських рік до лісопереробних комбінатів у Кутах, Вижниці і далі Прутом аж до Чернівців. Останні плоти сплавляли Черемошем у 1973 році.

Готуючись до подорожі, ми дізналися, що на річках Чорний і Білий Черемош у другій половині ХІХ століття було споруджено із дерева і каміння більше двадцяти водозбірних гребель, які одержали назву кляуз-гатей. Всі вони протягом двох сотень років були важливими інженерними гідротехнічними спорудами гірського лісосплаву Гуцульщини. Упродовж ХІХ-ХХ століть це був найдешевший спосіб транспортування деревини. А з впровадженням автомобільного транспортування лісу лісосплавне господарство почало занепадати. Після припинення лісосплаву дарабами по Чорному і Білому Черемошах всі залишені кляузи-гаті поступово були зруйновані щорічними повенями, але їхні руїни є цінними пам’ятками історії і будівничої культури Гуцульщини.

Щоб дослідити греблі на карпатських річках, ми вирушили у верхів’я Білого та Чорного Черемошу. Нитка маршруту експедиції пролягла через хребти Яровиця, Чорний Діл, Прелука та Чивчини – від Шепота Путильського району Чернівецької області до села Шибене Верховинського району Івано-Франківської області. Упродовж 9-ти днів ми подолали понад 90 кілометрів. Наша група провела польові дослідження гребель на потоках Сарата, Перкалаб, Великий Пралучний та Чорний Черемош в урочищах Балтагур і Лостун.

Перкалабська лісосплавна гамованка, найбільша в басейні Білого Черемошу, збудована у 1879 році і названа іменем кронпринца Рудольфа – єдиного сина імператора Франца-Йосифа, який трагічно загинув у 1889 році. Кляуза Лостун на Чорному Черемоші була відновлена після повені у 1927 році. І на той час це була найбільша архітектурна гідрологічна споруда у Карпатах – її водозабір становив 225 тис.м.куб.

Найкраще із усіх кляуз, досліджених нами під час експедиції, збереглася кляуза в урочищі Балтагур – у верхній частині Чорного Черемошу. Ця конструкція вразила нас своїми розмірами. На глибині від 3 до 5 метрів був викладений з колод і заповнений камінням фундамент греблі. Середня частина споруди укріплена 5 ступінчастими клітями (контрфорсами), які для посилення конструкції були заповнені камінням. Жолоб, яким випускали плоти та спрямовували у потрібному напрямку, шириною 3 метри, укріплений також клітями з камінням. З протилежного боку були збудовані чотири настили (сходинки). Вони не тільки приймали перший напір води, але й пом’якшували силу удару плотів по дну ріки. Нині висота гамованки від рівня води сягає 9 метрів.

Наблизившись до гамованки у Сараті, ми були вкрай здивовані – тут працювали будівельники, вантажівки, підйомний кран та екскаватор. За словами виконроба Грабовика Михайла Івановича, з жовтня 2013 року зовнішньо-економічна асоціація «Новосвіт» розпочала роботи з відновлення греблі Сарата з метою використання її для мінігідроелектростанції. У майбутньому планується відновлення також інших гамованок та будівництво в басейні Черемошу 25 гідроелектростанцій. На реалізацію цієї програми були виділені гранти Євросоюзу. Наразі розпочали реконструкцію греблі «Сарата», так як ця гамованка найкраще збереглася.

У Сараті ми зустріли також місцевого жителя, який ще пам’ятав керманичів – сплавників. Як він нам розповів, робота керманича була надзвичайно складна та ризикована. Проте й оцінювалася високо. Наприклад, за одноразовий сплав від Яловичори до кінцевого пункту в м.Чернівці керманич міг отримати зарплату, рівноцінну вартості корови. На той час це були великі гроші. Тому, незважаючи на небезпеку, чоловіки бралися за цю складну роботу, щоб забезпечувати свої родини.

Щоб глибше дослідити обрану тему, ми вирішили опрацювати матеріали в Чернівецькому державному архіві. Там ми знайшли схеми та креслення лісосплавних гамованок, кошториси, листи про дозвіл на їх будівництво приватними особами – власниками лісозаготівельних компаній та звернення про будівництво пристаней для лісосплаву у містах Вижниця і Чернівці. Таким чином, ми неначе оживили в дитячій уяві історію лісосплавного господарства Гуцульщини, яке давно забуте.

Наступного року ми плануємо продовжити дослідження цієї теми та обстежити кляузи на річках Яловичора, Путила, Шибене, Керничний.

Проходячи теренами Черемоського та Верховинського національних природних парків, дослідили ареали зростання ендемічних видів. В урочищі Жупани учасники групи знайшли та зафотографували три кущики білотки альпійської. Особливо цінним у цій знахідці є те, що два з них були висаджені групами вихованців Глибоцького центру туризму у 2007 та 2010 роках у рамках довгострокової еколого-просвітницької краєзнавчої експедиції «Буковинський едельвейс». Приємно, що завдяки реалізації нашої програми Буковина і надалі залишається «Краєм едельвейсів, краєм шовкових косиць».

Отже, краєзнавчі дослідження учнів значно доповнюють їхні знання, отримані на уроках історії, географії, природознавства. Край, де ми живемо, - Буковина, Бесарабія та Гуцульщина – неповторний, багатий своєю природою, історією, фольклором та етнографією. Тут є безліч тем для краєзнавчої пошукової діяльності учнів, яка неодмінно збагатить їх духовно, примножить їхні знання про свою малу батьківщину.