Перші книги, схожі на сучасні, з’явились приблизно у I ст. н. е. Називались вони кодексами (у буквальному перекладі — книга з дерева). Уявіть собі дощечку із заглибленнями. У них заливався розплавлений віск. Писали по воску гострою металевою паличкою — стилем. Декілька таких дощечок з’єднували шнурком у книги. Поступово стали робити сторінки з більш легкого матеріалу: спочатку папірусу, а потім пергаменту. 

У середні віки виникли майстерні письма — їх називали скрипторії. Щоб суцільний текст легше читався, його ділили на шматки червоними лініями. Робив це майстер, який називався рубрикатором. Поля книг часто покривали орнаментами. Це була робота іллюмінатора. Заможні люди замовляли для книг дорогі оправи, прикрашені сріблом, золотом і дорогоцінним камінням. Але й ті книги, що не мали таких оправ, були дуже дорогими.

Спосіб друку відтисками — типографію, що зберегла багато найголовніших властивостей до нашого часу, — винайшов у ХV ст. Йоганн Гутенберг.

У 1574 році Іван Федоров видав першу друковану «Азбуку», яка збереглась лише в одному примірнику. Книжка знаходиться в США, у бібліотеці Гарвардського університету. Однак історія зберегла й інші імена першопечатників: Мстисливец Петро Тимофєєв; Готан Варфоломей — любский печатник (м. Любек); Мессінгер Ганс (Бокбиндер) — датчанин; Тирасьєв Никифор; Андронік Тимофєєв Невєжа, Іван Невєжа (син Андроніка); Мамоничи Кузьма, Лев, Лука — власники друкарні в домі Мамоничів; Гарабурда Васль Михайлович; Аніка Феодір Феофан Псковитянин; Онисим Михайлов Радишевский (який прибув із Острогу); Федір Болобан (Вільно, 1604 г.); Микита Федеров Фофанов; Беринда Памво (молдавский уроженець, Київ); Тарасій Земка (Київ); Тимофій Олександров, власник приватної типографії з 1626 р. (Київ); Ієромонах Павло Домжив-Люткевич (помістя кн. Григорія Четвертинського), ієродиякон Сильвестр; Сперидон Соболь (Кутсинський монастир, 1631 р.); Михайло Сльозка (Львів, 1646 г.).

Найстаріший спосіб боротьби з книжковими злодіями, який широко практикувався в Україні: на полях книги або на її початку писалося сильне закляття або лайливі слова на адресу того, хто захотів би цю книгу привласнити. Наприклад: «Хто би мав сю книгу красти, тому сім літ свині пасти».

(За матеріалами Інформаційно-просвітницької сторінки ВДПУ (http://library.vspu.edu.ua/html/ist1.htm))

Історія бібліотечної справи в Україні

Великий князь Ярослав Мудрий по праву вважається першим бібліофілом Київської Русі. Під час його князювання (1019–1054 рр.) при дворі правителя переписувалися та перекладалися книги, привезені з Греції та Болгарії.
Саме Ярослав Мудрий заснував першу державну бібліотеку. У розміщеному на території Софійського собору книгосховищі в той далекий час вже налічувалося майже тисячі томів, серед яких були літургійні книги, література для світського читання, різні документи.
На жаль, до наших днів збереглися лише «Остромирове Євангеліє», «Ізборнік» Святослава 1073 року, «Ізборнік» 1076 року та Реймське Євангеліє, причому останнє зберігається в міській бібліотеці міста Реймса (Франція). Справа в тому, що дочка Ярослава Мудрого — Анна — під час коронації в стародавній столиці Франції присягала на Євангелії, вивезеному з Києва. Протягом століть французькі королі робили те ж саме. Тому воно й стало називатися Реймским.
На честь першої на Русі бібліотеки на території Софійського собору встановлено пам’ятний знак (1969 р., скульпт. І. Кавалерідзе). 

Найстаріша в Україні діюча бібліотека — наукова бібліотека Львівського університету. Бібліотека була заснована 1608 року як навчальна книгозбірня школи при єзуїтському колегіумі. Принципи її організації були обумовлені в навчальному статуті «Ratio Studiorum» — головному документі школи, а з 1661 року — Академії. Бібліотеку очолював префект, якого обирали з-поміж магістрів (хоча зрідка траплялися випадки обрання студента філософії або теології). Бібліотекарі мали старанно стежити за розвитком навчального процесу та потребами навчальних курсів і допомагати префектові формувати замовлення для книгозбірні: студенти не повинні були відчувати «ні браку потрібних книжок, ні надміру — непотрібних». 
Одним із важливих засобів заохочення студентів до користування бібліотекою, яка на кінець XVII ст. налічувала бл. 10 000 книг, були «приватні нагороди» чи «переможні відзнаки», які призначав ректор за рекомендацією викладачів за вивчену напам’ять книжку або за блискуче володіння літературою під час диспутів.
Вагомими втратами закарбувалися пожежі революційного 1848 року в історії університетської книгозбірні — врятовано було лише 13 тис. томів і частину рукописних і графічних збірок.
Сьогодні фонд рукописних, стародрукованих і рідкісних книг Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка включено до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання (відповідно до рішення Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2008 р. № 1345-р. за поданням Міністра освіти і науки І.О. Вакарчука).

Перша публічна бібліотека в Україні відкрилася в 1829 році в Одесі. У 1906 році бібліотека отримала спеціальний монументальний будинок — видатний зразок вітчизняної бібліотечної архітектури доби еклектики (проект українського архітектора Ф.П. Нестурха). 
У життi бiблiотеки було багато чудових людей, якi в рiзний час очолювали її. Це iсторик Микола Никифорович Мурзакевич, професор Володимир Олексiйович Яковлєв, лiтератор Михайло Фелiксович Дерiбас та його син, популярний в Одесi письменник-iсторик Олександр Михайлович Дерiбас, автор книги «Старая Одесса», який багато уваги придiляв краєзнавству (вiн же ввiв до вжитку слово «Одесика»). Усi вони обiймали дуже почесну тодi в мiстi посаду, яка скромно називалася «бібліотекар». Необхiдно також вiдзначити важливу роль в iсторiї нашої бiблiотеки iнституту попечительства, що був введенний у 1874 роцi. Попечителями вiд мiської думи були: барон А.Ф. Стуарт, К.К. Сiкард, І.В. Тимонов, О.І. Кирпичников.
17 вересня 2009 року, згідно з Указом Президента України (№ 756/2009), бібліотека отримала статус національної установи та змінила назву. Тепер вона — Державний заклад «Одеська національна ордена дружби народів наукова бібліотека імені М. Горького».
Щороку бібліотеку відвідує близько 300 тис. користувачів.

Найбільша в країні — Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України — входить до двадцяти найбільших національних бібліотек світу.
Бібліотека заснована 15 серпня 1918 року як Національна бібліотека Української Держави. Заснування бібліотеки було проведено на підставі Закону про утворення фонду «Національної Бібліотеки Української держави», ухваленого Радою Міністрів Української Держави. 23 серпня (5 вересня) 1918 року було утворено Тимчасовий Комітет для заснування Національної Бібліотеки Української Держави в м. Києві. Перший склад Тимчасового Комітету: голова В. І. Вернадський (перший президент Української Академії наук) і його члени: С. О. Єфремов, А. Ю. Кримський, Г. П. Житецький і В. О. Кордт.
З 1923 року бібліотека почала одержувати два обов’язкових примірники творів друку УРСР, на базі його розпочато створення фонду архівного примірника творів друку УРСР. Першим офіційним директором став Постернак Степан Пилипович. 
Сьогодні фонди бібліотеки налічують понад 15 млн одиниць зберігання. Це унікальне зібрання джерел інформації, що включає книжки, періодичні та серіальні видання, карти, ноти, естампи, репродукції та інші образотворчі видання, рукописи, стародруки, архіви історичних газет, документи на нетрадиційних носіях інформації. Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам’яток слов’янської писемності та рукописних книг, автографи та особисті архіви видатних діячів української й світової науки та культури. Складові фондів — бібліотечно-архівна колекція «Фонд Президентів України», архівний примірник творів друку України з 1917 р., архівний фонд Національної академії наук України. З 1998 року здійснюється цілеспрямоване комплектування електронними документами, з 2005 — архівування науково-інформаційних ресурсів мережі Інтернет.
НБУВ є членом багатьох міжнародних і вітчизняних бібліотечних об’єднань: Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ, Конфедерації європейських національних бібіліотек, Бібліотечної асамблеї Євразії, Міжнародної асоціації музичних бібліотек, архівів і документних центрів.
На базі книгозбірні бібліотеки імені Вернадського діють професійні об’єднання: Асоціація бібліотек України, Рада директорів наукових бібліотек та інформаційних центрів академій наук — членів МААН та Українське біографічне товариство.
Бібліотека здійснює книгообмінні зв’язки з 1105 науковими установами в 66 країнах світу, щорічно проводить міжнародні конференції, симпозіуми, наради з актуальних питань розвитку діяльності бібліотек в сучасному світі, інформаційної діяльності наукових бібліотек та інформаційних центрів.