Перемоги в олімпіадах – гарний старт дитини-підлітка. Цей досвід безцінний. Також для багатьох батьків олімпіадник у сім’ї – причина для гордості, а для педагогів – критерій рівня власних знань і вміння передавати їх учням. Тож бажання виховувати олімпіадника цілком зрозуміле і з батьківської, і з педагогічної точки зору.

Наш сайт Mamabook вирішив дізнатися, що формує успіх дітей-переможців. І чимало відповідей нам підказала героїня цієї статті – 35-річна Олександра, у минулому багаторазовий переможець олімпіад різних рівнів.

Історія з життя

«Я навчалася в російськомовній школі, російськомовному класі, а вдома мене оточували російськомовні батьки. Свій 5 клас я закінчувала в 1994 році, коли старша сестра поступила до університету та визначила мою долю. З перших днів навчання вона розповідала, як у ВНЗ починають масово викладати українською мовою, як їй важко засвоювати матеріал. Вона заявила: «Сестрі буде дуже важко у майбутньому, тож мову вона повинна розпочати вчити якнайшвидше».

Так і сталося. Мій 6 клас був україномовний! Мій суржик був бездоганним! Та сталося ще дещо. У школі була викладачка з української мови, з якою у сестри виникли певні непорозуміння. Сестра закінчила школу зі срібною медаллю та єдиною «четвіркою» – з мови! У моєму новому класі, звичайно ж, викладала саме вона – нестерпна і ненависна вчителька. Одна її фраза зробила революцію в моїй голові…

Якось, відповідаючи на її запитання, я дуже довго добирала слова, аби відповісти грамотно. Учителька поставила незадовільну оцінку та поцікавилася прізвищем новенькою. Почувши його, нахабно заявила: «Твоя сестра не знала мову – не знаєш і ти!» Здогадайтеся, чому наступні 3 роки життя я самостійно штудіювала правопис! Була мета: довести, як сильно вчитель помиляється стосовно мене та нашої родини в цілому».

Порада 1. Мати стимул

Історія Олександри – гарний приклад того, як у дитини з’являється ефективна мотивація до навчання. Звісно, вона мала негативне забарвлення, бо була своєрідною сімейною вендетою. Але результат був очевидним!

Олександра, 35 років:

«Якось у 9 класі на уроці літератури вчителька прочитала вголос мій твір-роздум “Intermezzo” за новелою Коцюбинського. Закінчила вона фразою: «Це найкращий твір за всі роки моєї праці в школі». Починаючи з 9 класу, я почала брати участь в олімпіадах. Це було неминуче, бо з усієї паралелі мову найкраще знала саме я. Перший рік відразу був успішним: перемоги в шкільній, міський та районній олімпіадах. На обласну не поїхала за власним бажанням. Була впевнена, що рівень знань не дотягує. Проте у 10 та 11 вже перемагала на всеукраїнській, брала участь в творчих конкурсах».

Тож головна порада батькам і педагогам – стимулювати, заохочувати дитину до вивчення предмету. Намагайтеся зчитати внутрішній світ дитини та знайти ниточки, за які можна вдало смикнути.

Порада 2. Розрізняйте поняття

А тепер варто розібратися. Не плутайте дитину-відмінника з олімпіадником! Враховуючи тенденції сучасного світу, бути відмінником – неперспективний варіант, застосування якому не здається в реальній професії. Максимум, що отримує дитини, – це медаль, яка буде пилитися на поличці. Оцініть ситуацію реально. Відмінники вчать усе, без розбору, чітко вимагаючи вимоги педагога. Вони уважні, старанно виконують усі реферати, готують доповіді, за що також отримують левову частку гарних оцінок. На практиці такі діти знають все в межах шкільної програми, але будь-який крок у сторону демонструє поверхневість їхніх знань. Проведіть паралель: найчастіше відмінники отримують перемоги лише в олімпіадах перших рівнів (школа, місто). Але не більше. У той час, як олімпіадник поглиблено вивчає дисципліну. Він – потенційний профі в конкретних галузях і спеціальностях.

Тож порада батькам – не гнатися за гарними оцінками дитини. Не намагайтеся водити її до репетиторів з усіх предметів. Результат від таких знань буде нікчемним і не знайде застосування в житті.

Порада 3. Будьте лояльні

Робити зауваження лінивим дітям, які не хочуть вчитися взагалі, – одна справа. А от критикувати дитину, яка має погану успішність з більшості предметів, але показує неабияке знання з однієї-двох дисциплін – це інше. Вчителю варто цікавитися успішністю учнів в цілому, але не лише зі свого предмету. А батькам варто не гнобити дитину і не ставити в приклад сусіда-відмінника. Якщо ви помітили здібності та зацікавлення дитини до конкретних наук – допоможіть їх освоїти поглиблено.

Порада 4. ЗНО як привід перемогти в олімпіаді

Марина, 28 років:

«Свою дочку я почала заохочувати брати участь в конкурсах і олімпіадах з перших класів. Казала, щоб вона просто спробувала. Пояснювала, що в майбутньому їй складати ЗНО. Я хотіла, аби дитина не стресувала і звикла до самої атмосферу, формату тестувань. У мене не було на думці робити з неї олміпіадницю. Хотіла, аби вона отримала корисний досвід. Та несподівано у моєї дитини з’явилися перші досягнення. Виявилося, що в неї гарні здібності до математики. Перші місця ще не займала, але друге й третє вже здобувала».

Це чудова ідея: не змушувати й вимагати від дитини, а радити спробувати. Стимулюйте до бажання позмагатися. Це завжди гарний життєвий досвід.

Порада 5. Дитина-батьки-вчитель

Для успішності в олімпіадах потрібно працювати в команді. Часто дитина стає заручником ситуації, коли немає діалогу між педагогом і батьками. А варто з двох сторін створити найкращі умови для дитини. Наприклад, учитель помітив здібності в дитини. Проте знає, що учень також відвідує численні гуртки. Можна поспілкуватися з батьками та порадити акцентувати увагу на навчанні, яке може дати гарні результати, а гуртки скоротити по максимуму.

Також батьки можуть звертатися до вчителя за порадами: яку літературу додатково освоювати, чого дитині не вистачає для кращого результату.

Порада 6. Учительське его

Педагогічні ревнощі – часте явище в житті олімпіадника. Якщо дитина ходить до репетитора, то шкільний педагог може негативно сприймати цю ситуацію. Педагогам варто правдиво визнати, що їхній рівень може бути недостатнім для підготовки дитини до олімпади. Зі свого боку, батьки мусять відверто поговорити з учителем, правдиво сказати про репетиторство та попросити не сприймати це як особисту образу чи зневагу.

Олександра, 35 років:

«Учителька з мови, яка мені була свого часу такою ненависною, в 11 класі зробила шляхетний вчинок. Вона сказала: «Мені більше немає чого тебе навчити. Ти перевершила мій рівень. Я розмовляла з колегою з іншої школи – вона може дати тобі більше й готова займатися з тобою додатково». Учитель щиро переймалася за моє майбутнє. І це мене зворушило. До речі, я за освітою видавець, редактор, журналіст. І робота з контентом – мій хліб».