Сьогодні Україна переживає складний етап свого розвитку – Євромайдан і Революція гідності, тимчасова втрата Криму та військові дії на Сході країни, системна криза суспільства та проголошення європейського вектора цивілізаційного розвитку, початок цілого комплексу необхідних суспільству і державі реформ. У цих складних умовах викликів і загроз громадяни України стають творцями й безпосередніми учасниками процесів, покликаних забезпечити динамічний і складний перехід до нової якості демократичного суспільства, в якому підвищується рівень політичної участі громадян, ступінь забезпечення прав і свобод, утвердження їх гідності.
Нові виклики сьогодення дають підстави бути впевненими, що національна система освіти і виховання має стати потужною націєтворчою і державотворчою силою, рушієм побудови демократичної незалежної і цілісної України.
Перед системою освіти і виховання стоїть імператив докорінного оновлення, очищення від стереотипів, шаблонів мислення, псевдоідей і лжецінностей минулого і сучасного з метою успішного розв’язання державотворчих завдань.
Тому на часі є визначення нової стратегії виховання – узагальненої моделі дій, необхідних для досягнення поставлених перед системою освіти і виховання багатовекторних цілей шляхом координації та розподілу її ресурсів.
Варто визнати, що за період незалежності України на державному рівні було розроблено низку документів, які визначили концептуальні засади виховної роботи, зокрема: Концепція національного виховання (1994), Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти (1996), Концепція національно-патріотичного виховання (2009), Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів (2011), Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр., Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012). Вони залишаються актуальними в побудові сучасної системи виховної роботи.
