Формування  у дітей державного патріотизму в умовах школи  є надзвичайно важливим питанням, а в умовах школи національних меншин  — ця важливість подвійна. І це питання існує не тільки у нашому краї чи навіть в Україні в цілому, а це питання залишається актуальним для багатьох демократичних країнах Європи та світу. Непоодинокими є випадки коли в тій чи інший країні виникають міжетнічні або міжнаціональні конфлікти. І це, як правило, відбувається насамперед в тих державах, в яких шляхом диктатури влада намагається асимілювати національні меншини, нав’язуючи їм одномовність, зміну споконвічних традицій, тощо.

                 Інакше виглядає ситуація у демократичних країнах, де національне та духовне надбання меншин не тільки оберігається, а створюються умови для їх відродження та помноження. У відповідь на таку демократичну підтримку представники національних меншин завжди, як правило, становляться справжніми патріотами тих держав на території яких вони мешкають. Наприклад, важко знайти навіть у Інтернеті, де є все що завгодно, нарікання з боку нацменшин у Сполучених Штатах Америки стосовно створення і діяльності будь яких культурних товариств різних етносів, використання національної символіки їх історичних країн. Звичайно, що вони це роблять одночасно використовуючи державну символіку. Такі приклади можна навести і з інших країн членів Європейського Союзу. І це є лише один крок в бік формування національного патріотизму у представників національних меншин.

Надзвичайно актуальною ця тема є для України. У певній мірі те, що відбувається сьогодні на сході країни безпосередньо зв’язано і з патріотичним вихованням. І сьогодні добре відомо що у виникненні цього конфлікту найпростіше для сепаратистської сторони було використання ніби то  порушення прав російської меншини на мову, злякавшись ніби то відміною Закону про мови. І хоча добре зрозуміло що це було лише приводом, але ворог використав саме міжетнічну та мовну проблему.

              Становлення української державності, інтеграція в європейське та світове співтовариство, побудова демократичного суспільства неможливі без

національно свідомого громадянина, який би співвідносив свою діяльність

із інтересами нації. Завдання школи і самої держави — виховати такого громадянина.

             Духовний потенціал народу України - це найбагатший скарб, яким володіє наша держава.

             Педагогічний колектив школи повинен ставити перед собою мету: задіяти цей скарб, щоб він став справжнім джерелом для виховання й навчання

наших дітей. Школа стає уособленням національного, духовного, яке сповідується всіма та кожним. У ній створюється атмосфера духовності, національного патріотизму, якою пройнятий весь навчально-виховний процес впливу на учня.

           Виховання учнів через систему національних цінностей передбачає глибоке вивчення народних звичаїв, обрядів, традицій. Адже народні традиції – це незгасима, вічна, жива культурна пам'ять поколінь, духовні надбання, з якими народ живе й будує своє майбутнє.

            На уроках українознавства, історії румунського народу та історії України, румунської та української літератур вчителі школи розкривають учням високість помислів наших предків, показують глибинність традиційних вірувань, шляхетність поетичного мислення. На таких уроках широко запроваджуються інтерактивні технології навчання, у тому числі дослідницько-пошукові, які організовуються вчителями та учнями через співпрацю з музеями, екскурсії, зустрічі з непересічними особистостями, пошук цікавої різнобічної Інтернет-інформації, відкриття нових імен, які є переконливими прикладами безкорисливого служіння Вітчизні, дослідження історичних фактів і подій, що вплинули на долю наших народів. Пам'ять про своїх предків - це не данина моді, це природна потреба триматися свого родоводу. Там, де втрачається та руйнується зв'язок між поколіннями, з'являється духовна порожнеча. Саме у власному родоводі, серед дідів і прадідів, учні знаходять

справжніх достойників, відважних героїв, пам'ять про яких трепетно

зберігають.

           У нашому районі за офіційними даними органів статистики румуномовне населення складає більше половини. Слава Богу, разом з усіма іншими національностями живемо в мирі і злагоді, якщо не врахувати окремі поодинокі націоналістичні випадки в соцмережах, але це природно. Головне щоб на це ніколи і ніде не підкуповувалася державна влада. Сьогодні у нашому районі у румуномовних  селах діти вчаться у школах рідною мовою. Учні з цих шкіл мають відмінні результати з навчання української мови. Окрім цього, вони успішно складають ЗНО і навчаються у ВНЗ українською мовою. Все це є свідченням проєвропейського виховання  дітей у дусі державного патріотизму в школах національних меншин. Підтримуючи і розвиваючи школи національних меншин ми збережемо мир і братолюбство у нашому краї. Але це братолюбство повинно бути взаємним. Я переконана в тому, що Україну можна любити по справжньому і румунською мовою і мовами всіх національностей яки складають великий народ України. І школа в цьому відіграватиме основну роль.

             Кожна доба має свої потреби, ставить свої вимоги, розв'язує свої проблеми.

             Час сьогоднішній складний, позначений трагічними зламами, але й оптимістичними надіями та вірою в щасливе майбутнє України як розвиненої саме європейської держави.

            Тому розвиток шкіл національних меншин повинно стати державною політикою задля збереження краси і цілісності України.  

ШАПКА МАРИНА ГЕОРГІЇВНА

ЗДНВР, вчитель румунської мови і літератури

Йорданештської ЗОШ І-ІІІ ступенів