З нагоди 26-ої річниці виведення війск з Афганістану в Купському НВК були проведені заходи.      Класоводи та класні керівники провели тематичні класні години, де розповідали всім про ті події та показували газети, журнали, фотографії. Згадували про односельців, які служили в Афганістані -  це мешканці села Купка: Костянтин Бічер та Григорій Палікиржа. Протягом декількох років вони неодноразово були гостями нашої школи. Минулого року до нас завітав колишній афганець з с. Ропча Сторожинецького району, один з найактивніших діячів Буковини - Дмитро Федорча.

         Також, ми вшанували пам’ять загиблих афганців, учасників Майдану, Небесної Сотні та войнів АТО.

                 Елеонора Скіпор, педагог-оганізатор Купського НВК

  Втрати молодих життів на афганській війні чорним смерчем пронеслася над просторами України.

Це горе ніколи не відболить, не виплачеться - доки житимуть батьки, брати і сестри, вдови та діти, підступно вбитих у горах і долинах Афганістану, синів України.

За кожним воїном - афганцем - доля, життєвий подвиг, крок у безсмертя. У страшному полум'ї війни народжувалася нова плеяда героїв. Хто ж вони, герої Афганістану,жителі села Черепківці

Це: Алексєєв Іван Лукіч,

       Косован Іван Іванович,

       Карпюк Мафтей Іванович,

       Костенюк Іван Васильович.

В Черепковецькій ЗОШ кожного року відзначають цю пам`ятну дату. Цьогоріч 10 клас  під керівництвом  педагога організатора Колотило С.І. організували  та  провели  захід  присвячений виведенню військ з Афганістану. Не залишила байдужими і книжкова виставка .

     Патріотизм починається з малого - з любові до місця, де ти народився, де живеш, з любові до своїх батьків, до своєї історії, до рідної мови, до справи, яку ти виконуєш. Кожна людина не залежно від віку, статі, посади повинна бути патріотом.  І не має значення хто ти - твій патріотизм - у якості виконання тієї справи, якою ти займаєшся.

Саме під таким гаслом вчителем музичного мистецтва Чагорської ЗОШ І – ІІІ ступенів Молчановою Надією Валеріївною було організовано та проведено з учнями школи ряд заходів. За ініціативи вчителя, до новорічних свят вихованці вивчили місцеві колядки та щедрівки,  якими віншували педагогів школи.  Звучали святкові пісні і для жителів села під час церковної служби в сільській церкві Святого Дмитрія.  Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм солодощами та грішми.

 Воєнні дії на сході України, мужність та героїзм солдатів і офіцерів української армії не лишають нікого байдужими. Тож діти вирішили підтримати поранених воїнів, які знаходяться на лікуванні в Чернівецькому військовому госпіталі.

12 лютого відбулась ця зустріч, якої діти чекали з нетерпінням та надзвичайним хвилюванням. Щирими словами подяки, піснями та віршами звертались діти до бійців. На зібрані кошти для поранених воїнів були закуплені солодощі та фрукти.

 До акції долучились 14 учнів та їх батьки, вчитель музичного мистецтва Молчанова Н.В. з родиною, практичний психолог  Гамалюк К.К. Хвилини спілкування подаровано 36 пораненим солдатам.

Проводжали юних артистів аж до воріт госпіталю. І знову звучали слова вдячності: воїни дякували дітям за подаровану радість, а школярі військовикам – за те, що захищають Вітчизну, захищають мир, захищають кожного з нас.

Сподіваємось, що такі акції будуть непоодинокі, а пробудять сумління та патріотизм кожного з нас.

   12 лютого розпочалася декада іноземних мов та світової літератури.  Наймолодші учні  Глибоцького ліцею мали честь розпочати її читанням віршів англійською мовою.   Учні 2-их класів взяли участь у конкурсі "I like English poems".

   Вітаємо  керівника хореографічних  гуртків комунального закладу «Глибоцький будинок творчості дітей та юнацтва» Шову Домніку Лазорівну,  яка здобула  ІІІ-місце  у ІІ етапі Всеукраїнського конкурсу майстерності педагогічних працівників  позашкільних навчальних закладів «Джерело творчості» в номінації «Керівник гуртка-2015».

Бажаємо подальших успіхів, втілення задумів, міцного  здоров’я,  завжди бути сповненою нових ідей та планів на майбутнє, бо саме це і є показником творчого натхнення та задоволення від роботи.

    Свято прощання першокласників Турятського НВК з Буквариком відбулося 12 лютого. Присутні батьки побували на уроках та виховному заході. Відзначили підготовку учнів до свята, активність на заняттях. Дякували класоводам Залуській М.М. та Суруджіу О.С. за турботу про дітей, за досягнення з читання та математики.

Тисни тут!

 Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану - навіки,

В душі чомусь не замовкає.

         Учні, вчителі  Нижньосиньовецької ЗОШ І-ІІІ ст.  відзначили   День пам’яті воїнів-афганців.  Вшанували пам’ять тих, хто поліг на афганській землі, дізнались про героїв цієї страшної війни. У афганській війні загинуло майже 15 тис. осіб. 290 воїнів пропали безвісті. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім сер­цем прийняли її біль, як свій, і до останнього по­диху захищали інтереси її багатостраждального народ. Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам'яті імена воїнів-афганців. Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю тих,  хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

   У Глибоцькому ліцеї пройшла зустріч учнів 9-х класів з бійцями добровольчого батальйону «Айдар». На власні очі ми побачили тих, кого називають "кіборгами". Це безстрашні глибочани Краснян Валерій Іванович (позивний "Барс") та Пастухевич Володимир Євгенович (позивний "Пастух")

242 дні оборони Донецького аеропорту "Барс" 25.01.2015 на каналі 1+1
https://www.youtube.com/watch?v=OMIlp7cMso8&list=PL1neMztLSbMMxHYgVpKvy9MFX47ZUgGJu#t=556

    15 лютого відзначають річницю виведення військ з Афганістану. День 15 лютого – це не тільки данина пам’яті загиблим, але і вираз глибокої вдячності всім, хто повернувся додому, хто чесно і мужньо виконав свій військовий і громадянський обов’язок.  Війна в Афганістані – це трагедія і звитяга сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати… Це не лише незагоїна рана, біль її учасників, це застереження на майбутнє.

       13 лютого, з нагоди 26 річниці, учні 6-Б класу Глибоцької ЗОШ покладали квіти і запалили свічку пам’яті  до пам’ятника воїнам – афганцям у центрі селища та провели виховну годину :«А пам'ять серце береже».  Діти  підготували виступи, в яких розповіли про те, що цього дня 26 років тому командувач 40-ю армією обмеженого контингенту Радянських військ в Афганістані генерал-лейтенант Борис Громов перетнув міст через річку Амудар'ю та повідомив, що за ним не залишилося жодного радянського солдата. Було зазначено, що війна забрала життя 3360 українців, згадали загиблих воїнів з нашого району а також тих воїнів, які сьогодні ціною власного життя і здоров’я відстоюють цілісність та незалежність нашої України.

Вчителі наші, люди прекрасні,

А наша школа, ніби весна,

Живе тут пісня, легенда і казка,

Кращої школи у світі нема.

Про людей і різні події споминають,

І про тих, що пройшли через страшні часи війни,

І про матерів, які не знали, куди йдуть їхні сини.

Сьогодні я вам розкажу

Про свого рідного дідуся, який пройшов Афганську війну,

Який бачив смерть очима своїми,

А війна та лишила в його серці руїни.

Він у мене Іваном зветься,

І народився в Йорданештах,

Виростила його матуся сама,

І маленького Івана з собою в колгосп брала.

Тяжко їй було, рідненька,

 Виростила його саменька.

Виріс Іван і навчався у школі,

 І мамі допомогав сапати у полі,

Але одного дня у військомат викликають,

Івана в армію відправляють.

Горю матері немає меж,

У Івана серце розривається теж,

Бо як матусю саму залишати,

Хто їй буде допомогати,

Але й Батьківщині борг треба віддати.

Прощається з мамою, їде служити,

Не знаючи  навіть куди він піде,

 Дійшов до Кіцманя, кажуть, що в Череповец направляють

Але хлопців відправляють, його ще на один день залишають.

На другий день їх знову збирають,

 І поїздом  всіх кудись направляють,

Навіть натяку не дали, що в Ашхабад йдуть,

І, що там на навчання лишуть.

Так тиждень вони в поїзді йшли,

 А за день перед приїздом до них підійшли,

 І сказали: "Знаєте, хлопці, в Ашхабад ми їдемо,

На навчання туди вас ведемо."

 Розказує дід:

"Шість місяців навчання пройшли,

А потім в місто Кушка нас відвезли,

Тут, в аеропорті п'ять днів вертоліт чекали,

Дуже мало їли, майже не спали.

На п'ятий день два військові вертольоти приземлились,

Взяли нас і через сорок п'ять хвилин в Кундузі зупинились.

І кажуть , що ми будемо воювати,

І аеропорт міста Кундуз захищати.

Уявляєте, як їм було, коли сказали,

 Що війна йде, і всюди бачить завали,

А вони мають воювати,

І  Афганістан - чужу  країну захищати.

В Кундузі  в артилерійській батереї воював,

За домівкою дуже-дуже сумував,

Але про сум бідні солдати зразу забували,

 Коли на чергове завдання відправляли.

Бідненький мій, бачив смерть своїми очима,

 І як помирали його побратими,

І їхня машина на міні підірвалась,

 Але обійшлося без жертв, а вдуші рана лишалась.

 І досі про той випадок споминає,

 І момент той в його очах сльози лишає,

 Розповідає, що був в такій напрузі,

 Що забував навіть писати рідній матусі.

А вона не знала, про що і думати, бідна,

Думала, що може померла дитина її, рідна,

 Писати у військомат подалася,

 Що з ним сталося - дізнаватись.

Там її заспокоїли, що він є, він живий,

І що через місяць повернеться, сповнений надій.

 І тоді солдат заставляли кожного дня писати,

 І по одному листу додому відправляти.

Повернувся додому він живий,

Але скількі болі, зруйнованих надій,

Пройшли роки, але в душі болить,

Бо два роки війни - це не одна мить,

Це біль, який в душі завжди щемить.

Але на війні в Афгані не лише він воював,

А з села ще його  друг Костянтин побував,

 З дідусем кожного року на вшанування йдуть,

 І біля пам'ятника воїнам- афганцям квіти кладуть,

Радіють, що про них не забувають,

Дату пам`ятну в лютому відзначають.

Але пройшли роки і знову війна,

Не в Афгані,- то плаче Вкраїна моя,

Але я вірю, що миру буде,

 І  Бог невинних людей не забуде

А вам, читачам, я від усього серця бажаю,

 Миру в душі і злагоди без краю.

... Читати далі - тисни тут