Щороку відзначають українці на своїй землі і в зарубіжжі річницю від дня народження великого сина України, геніального поета і художника Тараса Шевченка. Ми називаємо його ще апостолом правди і свободи, нескореним борцем за волю України. Геніальний поет цілком справедливо посідає перше місце серед ВЕЛИКИХ УКРАЇНЦІВ, був і залишається духовним батьком нашого народу. Автор безсмертного „Кобзаря” все своє життя присвятив боротьбі за визволення українців від соціального і національного поневолення. Мрія Тараса Григоровича про національне визволення стала реальністю 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада нашої держави ухвалила Акт проголошення незалежності України. А вже 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90 відсотків українців підтримали рішення законодавчого органу і сказали „так” незалежній Українській державі.
Поет пов'язав свою долю з долею України, яка постала перед ним поневоленою, сплюндрованою завойовниками з усіх сторін. Він виступив зі своїм полум’яним словом на її захист від поневолювачів, закликав до боротьби, залишив своїм «живим і ненародженим землякам» важливі дороговкази. Уявімо собі, що було б з нашим народом, з Україною, якби Господь не послав нам Шевченка, виразника голосу поневоленого народу.
Тарас Григорович Шевченко народився в сім’ї селянина-кріпака в с. Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років узятий «козачком» до двору поміщика П. Енгельгардта, з яким переїхав до Вільна, а потім до Петербурга.
В 1832 р. відданий у науку до художника В. Ширяєва. У 1838 клопотами К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вієльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва. Цього ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку закінчив у 1844 р.. У 1843 і 1845 роках відвідав Україну, працював художником у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів.
У лютому 1847 р. затверджений на посаді вчителя малювання в Київському університеті. 24 березня 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати.
На засланні Тараса Шевченка як художника включили до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря. У 1857 р. завдяки клопотанням друзів Тараса Шевченка звільнили з заслання. У 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну, де перебував під наглядом поліції. Постійно проживати на батьківщині йому заборонили і зобов’язали виїхати до столиці. Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинилися до передчасної смерті поета. Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі Петербурга, а в травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.
Тарас Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій «Кобзар», у 1845 р. — героїчно-романтична поема «Гайдамаки». В 1843—1845 роках написав цикл поезій «Три літа» (центральним твором якого є «Сон»), поему «Кавказ», послання «І мертвим і живим…», поезії «Чигирине, Чигирине», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові» та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. В ув’язненні писав вірші, які згодом об’єднав у цикл «В казематі». У 1854—1858 роках написав російською мовою повісті «Музикант», «Художник», «Нещасний», «Капітанша», «Близнята».
Останніми прозовими творами Тараса Шевченка є повість «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» (1856—1858) та щоденникові записи «Журнал». В Україні у 1859 р. написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька його творів цього періоду опубліковано в журналі «Основа» та альманасі «Хата» Тарас Шевченко був одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (не збереглося більше 160).
У 1859—1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування. Ім’я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам’ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім’ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім’я видатного сина українського народу — Тараса Шевченка.
Сьогодні Тараса Григоровича називають пророком, апостолом правди і свободи, нескореним борцем за волю України.
