 Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетка закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінованого поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.
Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетки, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.
Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її подальший розвиток.
Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки й палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетка, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Перу поетки належать також збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Живе та працює Ліна Костенко в Києві.
|
 Не стати українським поетом, зростаючи в атмосфері, де шанувалися культура, національна ідентичність, талант, інтелект, демократичні традиції, певно, було неможливо. Люди, які оточували його з раннього дитинства, – мовознавці Павло Житецький та Кость Михальчук, історик Володимир Антонович, композитор Микола Лисенко, драматург і театральний діяч Михайло Старицький, – заснували «Стару Громаду», — культурницький осередок інтелігенції, який відіграв велику роль у відродженні української нації. Його батько Тадей Рильський був київським «шістдесятником» ХІХ століття.
У 1920-х роках молодий Максим Рильський тяжів до кола поетів, яких критика назвала неокласиками – нагінки на них дуже скоро почали нагадувати політичне цькування. Наставали похмурі часи сталінських репресій. Навесні 1930 року влада влаштувала в Харкові публічний процес над СВУ (Спілкою визволення України). Сорок п’ять підсудних — учені, письменники, священики. 19 березня 1931 р. (у день народження!) М.Рильського арештували за звинуваченням у приналежності до української контрреволюційної організації. Поета з конвоєм повели до Лук’янівської тюрми, де він пробув рівно п’ять місяців.
У такий спосіб репресивна машина робила свою ганебну справу – своєрідну ініціацію – посвячення поета українського в поети радянські. Завдання ставилося диявольське: зламати людину, поселити в її душі страх, потребу вічного озирання, саморевізії. З того часу дамоклів меч завис над головою поета навічно. Оригінальна поезія Рильського пережила в цю пору спад художньої сили. Зате в повному блиску продовжував жити Рильський-перекладач.
Чи ж дивно, що з’явилися в той час з-під пера М.Рильського і «Пісня про Сталіна» (покладена на музику Л.Ревуцьким), і збірка для дітей «Піснею про Сталіна починаймо день» (1951)? Вимушені славослів’я не були тоді рідкістю; як відомо, вони мали місце й у драматичних творчих долях М.Булгакова, А.Ахматової, О.Мандельштама…
Специфіка становища письменників масштабу М.Рильського полягала в тому, що влада в часи сталінського тоталітаризму обрала щодо них політику пряника й батога. 1942 року М.Рильському за кілька поетичних збірок і за поему «Мандрівка в молодість» присудили Сталінську премію першого ступеня (половину суми поет передав у фонд оборони). Наступного року його обрали дійсним членом Академії наук УРСР, прийняли до партії та доручили очолювати Інститут народної творчості та мистецтва АН УРСР. Широко відзначалося 50-річчя від дня народження поета: були нові поетичні збірки й державні нагороди…
Та минуло небагато часу — і на його голову посипалися тяжкі удари. Сталося це, коли з’явилися макабричні ждановські постанови ЦК ВКП (б). Голову Президії СПУ М.Рильського катували за те, що «не вжив заходів, щоб вчасно засудити в пресі і на зборах письменників проникнення чужих радянській літературі тенденцій».
Попри страшні перипетії долі М.Рильський мав колосальний творчий, науковий і моральний авторитет, розуміння й любов народу. Він був близький, зрозумілий, однаково органічний — і в академічній тозі, і в куфайці мисливця чи рибалки. Для нинішніх поколінь він – поет-мудрець, глибокий філософ, неперевершений перекладач, тонкий лірик – poeta Maximus, як називав його замолоду Микола Зеров. (За В.Панченком).
|
 Днями відбувся ІV етап Всеукраїнської олімпіади з екології в м. Рівне. Чернівецьку область представляв талановитий учень Глибоцького ліцею Славута БогданМи раді вітати його з почесним ІІІ місцем і висловлюємо щиру подяку за примноження слави нашого району.
ДЯКУЄМО!!! |
|
