Хотіли жити. Бути гідними людьми.
Хотіли Батьківщини не зрікатись.
Під соснами у лісі полягли.
Не пожаліли навіть віру кати.
Все залишили - хату і рідню.
І важко напрацьовані пожитки.
Відчувши сердцем горе і війну. Пішли.
Щоб рідну землю залишити.
Чи йшли самі. Чи хтось підговорив?
У той чорний день піти їм до границі.
Упав першим той хто Хрест ніс у руці.
Їх нелюди чекали у тихім лісі.
І діточок тримали матері.
Життя маленькі ніжно пригортали.
Скосили кулі всіх їх до землі.
Батьки дітей собою прикривали.
Не захистили їх від смерті хоругви.
Церковний хрест не врятував від люті.
Чи були, хто стриляв тоді, людьми?
Цей чорний біль земля вже не забуде.
Мовчання в лісі. Та, таке болюче!
Лиш безголосо там хрести кричать.
І плачуть сосни. Не забудьте люди!
Забуті сльози всіх нас спопелять.

автор: зав.бібліотекою с. Просіка Родіка Зегря