Д.Д.Романовська,
завідувач НМЦППСР ІППО ЧО
С.Т.Шурубура,
методист-психолог НМЦППСР ІППО ЧО

Соціальна адаптація особистості передбачає її гармонійну взаємодію як із суспільством, так і з соціальним середовищем. Соціальна дезадаптація – це процес, протилежний соціальної адаптації, нездатність особистості адаптуватися в соціумі, засвоювати і відтворювати соціальний досвід, норми та правила поведінки, за допомогою яких вона вчиться жити та взаємодіяти з іншими людьми.
Як показують результати моніторингу рівня соціалізації дітей шкіл-інтернатів, який проводився у березні місяці 2012 року, учні мають труднощі у стосунках з батьками, однолітками, іншими дорослими. У 50% опитаних вихованців спостерігаються ознаки неадаптованої та дезадаптованої поведінки. Це явище є дуже актуальним для сьогодення і потребує профілактики й усунення шкільної та соціальної дезадаптації учнів, що перебувають в закладах інтернатного типу.
Робота з профілактики дезадаптації вихованців шкіл-інтернатів ефективна лише у тому випадку, якщо здійснюється на основі:
1. успішної навчальної діяльності;
2. емоційно позитивної системи взаємовідносин учнів (з ровесниками, педагогами, батьками);
3. психологічної захищеності.
Психологічна захищеність пов’язана з гарантованою соціальною захищеністю, яка включає в себе:
1. знання учнями своїх прав і обов’язків;
2. беззаперечне дотримання прав учнів учителями та іншими суб’єктами навчального і виховного процесу;
3. психологічна і соціальна рівність учнів, виключаючи різну дискримінацію їх за будь-якою ознакою;
4. дотримання прав учнів на індивідуальну своєрідність і самовизначення.
У 2012-2013 н.р. при плануванні своєї роботи практичним психологам та соціальним педагогам з метою профілактики дезадаптації вихованців шкіл-інтернатів необхідно враховувати профілактику правопорушень, формування навичок здорового способу життя, спрямувати свою роботу на допомогу дітям які потрапили в складні життєві обставини, організовувати супровід адаптаційних процесів учнів на різних вікових періодах, сприяти професійному самовизначенню підлітків.
Обов’язковим є організація проведення у грудні 2012 року моніторингового дослідження рівня соціалізації дітей шкіл-інтернатів серед учнів 8-11 класів.
Психологічний супровід та соціально-педагогічний патронаж
особистісного розвитку учнів 8-11 класів полягає у:
1. Виявлення учнів, що мають ознаки дезадаптованості .
2. Обговорення питань на психолого-педагогічних консиліумах, щодо спрямування навчально-виховної роботи з учнями, які мають ознаки дезадаптованості.
3. Обговорення питань на педраді, щодо особливостей психолого-педагогічного супроводу учнів, які мають ознаки дезадаптованості.
4. Планування психолого-педагогічного супроводу учнів, що потребують особливої психолого-педагогічної уваги:
• визначення причин труднощів учнів різних категорій, індивідуальна, групова діагностика учнів, які мають ознаки дезадаптації;
• корекційно-відновлювальна і розвивальна робота з учнями вищезазначеної категорії;
• консультативна допомога учасникам навчально-виховного процесу;
• проведення семінарів-практикумів з питань соціалізації учнів випускних класів;
• просвітницька робота з педколективом інтернатного закладу з питань взаємодії педагогів і працівників психологічної служби у профілактиці;
• просвітницька робота з сім’ями вихованців шкіл-інтернатів (консультації, відвідування вдома). Організація «Батьківського всеобучу».
• Взаємодія з службою у справах сім'ї та молоді, центром зайнятості та іншими соціальними службами з питань готовності учнів випускних класів шкіл-інтернатів до самостійного життя.
Розпочинаючи роботу з дезадаптованими учнями, практичний психолог і соціальний педагог мають пам'ятати, що головне в стосунках з учнями - взаємоповага та довіра. Те, що каже дитина, повинно залишатися таємницею. Його проблеми можна обговорювати з батьками та педагогами тільки на прохання і за згоди учня. Утрата довіри, розголошення таємниці є великою психологічною травмою та може призвести до непередбачених наслідків.
Психодіагностична, соціально-психологічна робота полягає у виявленні причин виникнення шкільної дезадаптації. У контексті дослідження соціальної поведінки (особливості встановлення контактів, рівень невимушеності при цьому, товариськість, наявність соціальних навичок, вихованість, специфіка поведінки за рівнем домінування, агресивності, підлеглості та довірливості тощо) варто використовувати наступні методики:
1. «Карта спостережень» Д. Стотта.
2. Методика визначення міжособистісних стосунків школяра за Рене Жилем.
3. Вивчення статусу особистості в колективі (метод соціометрії).
4. «Моніторинг соціалізації особистості учня», розроблений І. Рожков.
5. Тест-опитувальник особистісної адаптованості школярів А.В. Фурмана.
6. Самооціночна методика «Карта сформованості загальнолюдських якостей».
Результати діагностики заносяться до індивідуальної картки психодіагностичного дослідження. Для учня, його батьків, педагогів, вихователів та адміністрації закладу працівники психологічної служби мають розробити рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу, вибору виховних впливів, організації дозвілля дитини тощо.
За результатами діагностики працівник психологічної служби має розробити корекційно-розвивальну (соціально-перетворювальну) програму. Психологічна корекція дезадаптованої поведінки у школах-інтернатах області передбачає психологічне втручання в особистісний простір для стимулювання позитивних змін, послаблення або усунення тих форм поведінки, що перешкоджають соціальній адаптації дитини.
Працівниками психологічної служби Чернівецької області розроблено програми тренінгів для підлітків, мета яких – розвиток адаптивних можливостей, налагодження контактів з оточуючими, самовдосконалення професійних інтересів, а саме: корекційно-розвивальна програма для підлітків «Соціальна адаптація девіантних підлітків», корекційна програма для учнів 5-го класу «Соціалізація та адаптація» (Оксін Н.В., практичний психолог ДВНЗ «Чернівецький політехнічний коледж»), просвітницька програма «Цінуй життя», корекційно-розвивальна програма «Кроки до дорослості», профілактична програма «Є право, значить, є надія» (Чаглій І.Д., практичний психолог, Бринь А.Б., соціальний педагог Хотинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2); програма «Соціально-психологічна підтримка дітей з особливими потребами», програма тренінгу з ефективного спілкування «Формування у підлітків навичок спілкування, адекватного типу поведінки у конфлікті та зниження агресивності» (Карча М.П., практичний психолог Чернівецької спеціальної загальноосвітньої школи №4); профілактична програма «Життєвий вибір особистості» (Волощук В.О., практичний психолог Тернавського НВК Герцаївського району); програма формування духовно-моральних цінностей у підлітків «Що означає бути гідною людиною», програма тренінгових занять з саморозвитку та самовдосконалення підлітків (Приймак І.Л., практичний психолог Кострижівської ЗОШ І-ІІІ ст.; програма з спецкурсу «Я і світ професій» для учнів 8-9 класів (Артемова К.М., практичний психолог Новодністровської гімназії) та інші.
Одним із напрямів діяльності практичного психолога у інтернатних закладах є консультативна робота, як вид надання психологічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу.
Основною метою консультативної діяльності є допомога учням ,педагогам, батькам в усвідомленні проблем та в пошуку шляхів і способів їх розв'язання. При наданні консультацій працівник психологічної служби має дотримуватись принципів добровільності, доброзичливого й безоціночного ставлення до клієнта, конфіденційності, професійної вмотивованості, спрямовувати свої зусилля на посилення відповідальності клієнта за те, що з ним відбувається, не вступати із ним у будь-які особисті стосунки.
Етапи консультативної взаємодії
1. Початок роботи. Включає в себе таки компоненти: зустріч з клієнтом, знайомство; встановлення позитивного емоційного настрою клієнта; зняття психологічних бар’єрів.
2. Збір інформації. Мета даного етапу полягає в діагностиці особистості клієнта (бесіда, спостереження, психологічні тести); прояснення суті проблеми клієнта, визначення його ресурсів (діалог, слухання); активізація пам’яті клієнта (визначення істинних почуттів клієнта, психологічна підтримка, провокування клієнта, конфронтація).
3. Стратегічний. Визначення можливих рішень (інформування, переконання клієнта, роз’яснення, порада непрямої форми); погодження плану дій (пошук різноманітних рішень, стимулюючи запитання, конкретизація очікуваного результату).
4. Завершальний. Визначення способів контролю за реалізацію наміченого плану (відповідальність клієнт бере на себе, постконсультативний супровід).
5. Реалізація плану клієнтом. Виконується клієнтом самостійно, без участі спеціаліста.
Результати індивідуальних консультацій психолог фіксує в протоколі. Цей документ є конфіденційною інформацією та надається лише з дозволу завідуючого районним, міським центром практичної психології і соціальної роботи або методиста районного, міського методичного кабінету відділу, управління освіти, який відповідає за функціонування психологічної служби.
Однією з важливих форм психологічного супроводу дезадаптованих учнів є психолого-педагогічний консиліум, основними завданнями якого є виявлення характеру і причин відхилень у навчанні й поведінці учнів; розроблення програми виховних заходів, спрямованих на корекцію відхилень та на розвиток здібностей, талантів; обговорення і прийняття рішень з приводу конфліктних ситуацій. Залежно від мети консиліуму його склад може бути різним, але, як правило, до нього входять представники адміністрації закладу, педагоги, класний керівник, практичний психолог, соціальний педагог, медичний працівник, батьки.
Психологічна профілактика, яка здійснюється у закладах освіти, передбачає дотримання в навчальному закладі психологічних умов, необхідних для повноцінного психічного розвитку і формування особистості дитини на кожному віковому етапі; своєчасне виявлення таких особливостей дитини, які можуть призвести до певних труднощів, відхилень у її інтелектуальному й емоційному розвитку, у поведінці й стосунках з дорослими та ровесниками.
Психологічна профілактика – це попередження дезадаптації (порушення процесу пристосування до середовища) учнів у навчальному закладі, просвітницька діяльність, створення сприятливого психологічного клімату, здійснення заходів по попередженню і зняттю психологічного перевантаження тощо.
Психопрофілактична робота може проводитися як з окремими дітьми або групами дітей, окремими і паралельними класами, так і з учителями, вихователями, батьками та іншими дорослими людьми, які впливають на виховання та розвиток дітей. У психологічній профілактиці прийнято виділяти три рівні:
1-ий рівень – це первинна профілактика. На цьому рівні практичний психолог працює з дітьми, які мають незначні емоційні, поведінкові та навчальні розлади. На першому рівні у центрі уваги фахівця перебувають усі діти закладу.
2-ий рівень – вторинна профілактика, спрямована на роботу з тими дітьми, які мають певні соціальні проблеми. Вторинна профілактика передбачає раннє виявлення у дітей труднощів у навчанні і поведінці. Головне завдання цього рівня – подолати дані труднощі ще до того, як діти стануть соціально або емоційно некерованими. У цьому випадку практичний психолог працює не з усіма дітьми, а з групою чи індивідуально. Вторинна профілактика передбачає роботу практичного психолога не лише з дітьми, але й з педагогічними працівниками, батьками, навчає дорослих стратегії подолання різних труднощів у спілкуванні з дітьми та їх вихованні.
3-ій рівень – третинна профілактика. На цьому рівні профілактики діяльність практичного психолога зосереджується на дітях з яскраво вираженими навчальними або поведінковими проблемами. Головне завдання психолога у профілактичній роботі з цими дітьми – корекція або подолання серйозних психологічних труднощів і проблем. При третьому рівні психопрофілактики психолог працює з окремими учнями. Цей рівень вимагає від психолога великих зусиль і затрати часу.
Практика роботи працівників психологічної служби навчальних закладів свідчить, що найбільше уваги вони змушені приділяти 2-му і 3-му рівням профілактики. Безумовно, це є свідченням того, що вони недостатню увагу приділяють 1-ому рівню психопрофілактики, а тому особливо багато часу забирає у них робота з дітьми, які уже мають яскраво виражені психологічні проблеми.
Соціалізація особистості залежить від таких умов, як комплексність (проведення спільних заходів не тільки на соціально-психологічному, але й економічному, правовому, медико-санітарному, педагогічному рівнях), послідовність, диференційованість (залежно від індивідуально-психологічних особливостей людини і особливостей її оточення), своєчасність (надання допомоги на ранніх етапах виникнення дезадаптованої поведінки), пріоритет превентивності соціальних проблем та прогностичність (спрямованість у майбутнє, насичене позитивними цінностями і цілями, планування життєвих цілей).
Для якісної та ефективної роботи працівників психологічної служби інтернатних закладів рекомендуємо наступну літературу:
1. Панок В.Г., Чапрак Я.В., Романовська Д.Д. Психоконсультативні стратегії діяльності практичного психолога системи освіти. Навчально-методичний посібник: Чернівці, «Рута», 2010.
2. Романовська Д.Д., Шпортій Т. Психологічний супровід адаптаційного періоду п’ятикласників. Методичний посібник для практичних психологів та соціальних педагогів. – Чернівці: «Технодрук», 2005.
3. Психологічний та соціально-педагогічний супровід навчання і виховання «особливої» дитини у школі. Методичний посібник / за ред. ДД. Романовської, С.І. Собкової. – Чернівці, 2009.
4. Збірник нормативно-правових документів психологічної служби та ПМПК системи освіти України / упоряд. Панок В. Г., Цушко І. І., Обухівська А. Г. – К. : Шк. світ. – 2008.
5. Максимова Н. Ю. Виховна робота з соціально дезадаптованими школярами : методичні рекомендації. – К. : ІЗМН, 1997.