Михайлівко моя люба!

Колиско, мій краю,

Де б не був на білім світі,

Про тебе згадаю…

М.В.Рубанець

Кожен у житті пов’язаний з тим місцем, де народився й виріс. Я народився в маленькому, але дуже мальовничому селі Михайлівка Глибоцького району Чернівецької області.

Історія  мого села сягає давніх часів трипільської культури - однієї з найрозвиненіших культур енеолітичної доби.  На території Михайлівки в урочищі Лан,  вище по річці Котівець виявлено поселення трипільської культури, а  в урочищі Кадуб знайдено два поселення культури Карпатських курганів.

З розповідей  місцевого історика, частого гостя нашої школи  Рубанця Миколи Васильовича,  дізнався про торговий шлях, так звану Берладську дорогу, як  сполучала місто Галич з Причорномор`ям, йшла на Коломию через Чернівці, а також проходила повз ряд городищ, на місці яких зараз знаходиться село Михайлівка та Волока.

Перша письмова згадка про село  датується другим серпня 1466 року, тобто торік  село святкувало  550 річницю з дня першої письмової згадки. Про цю місцевість написано у дарчій грамоті, підписаній Штефаном Великим. Документ свідчить, що  Штефан Великий дарує доньці Михаїла Місича  Марусі за службу її батька два села, одне з яких –  Мигучани (Городище). Згодом,  у 1947 році отримало назву Михайлівка.

Михайлівка є тим місцем, з яким  безпосередньо пов’язана відома буковинська письменниця Ольга Кобилянська. Проживаючи певний час у селі Димка, вона часто бувала у гостях у свого брата Юліана Кобилянського, який проживав у нашому селі, до речі, будинок зберігся до нашого часу. Письменниця цікавилася життям селян, милувалася краєвидами. Як розповідав мій дідусь, частина з’йомок однойменного   художнього  фільму  за повістю «Земля»  кіностудії імені Олександра Довженка проходили також у моєму селі, а масові ролі виконували прості селяни.

Сьогодні наш край по праву пишається такими видатними особистостями,  як Білоус Ілля Федорович  завідувач кафедри іноземних мов університету Дружби народів ім. Патріса  Лумумби, Золотарюк Олександр Васильович – головний науковий співробітник, доктор фізико-математичних наук інституту теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова НАН України, Золотарюк Анатолій Васильович, професор кафедри "Інформаційні технології",  кандидат технічних наук, доцент Московської військової академії, Григорович  Василь Несторович – дворазовий майстур спорту СРСР з боротьби дзюдо і самбо,  п’ятнадцятикратний чемпіон області по дзюдо та самбо, призер України та Центральної ради «Спартака» і «Локомотива». Гордістю села є видатний краєзнавець, історик і дослідник – Микола Васильович Рубанець. Має багато наукових статтей, праць. Є дописувачем періодичних видань, зокрема, його статті друкувалися на сторінках газети «Буковина». Для нього рідне село Михайлівка – то є 
центр Всесвіту, пракоріння роду, колиска і цілюще джерело добра, порядності, працьовитості і духовного здоров’я. 

Не шкодуючи власного життя, з гідністю несли і несуть бойову службу в лавах Збройних Сил України, захищають  неньку Україну випускники нашої школи: Москалюк Валентин, Різак Юрій, Сорощук Борис, Веретільник Микола, Кузьмінов Олександр, Юркевич Іван, Юркевич Віктор, Гушул Іван.

Ці  та інші  яскраві імена наших краян своєю самовідданою працею, жертовним служінням українському народові примножують славу рідної землі, рідної України.

Як всьому українському народу довелось переживати трагічну, нещасну долю за своє історичне життя , так і мешканці села зазнали жахів, бід і нещасть. Прикладом цього були репресії за радянських часів. Багато односельчан загинуло, відправлено до Сибіру, пропало безвісти. В той час, коли в сусідніх селах закривались, руйнували церкви, громаді нашого села вдалося відстояти нашу святиню. Церква  Різдва Пресвятої Богородиці не була зачиненою ні на один день, а продовжувала працювати і стала центром духовного становлення.

Люди в Михайлівці дуже співчутливі. Для них чужого горя немає. Свого часу, коли наш край увійшов до складу Австрійської монархії, громада села прийняла переселенців з Івано-Франківської області з міста Болехово і віддали частину території переселенцям, які тікали від кріпацтва у пошуках кращої долі.  Нині історія дещо схожа. Єдине в районі, одне серед двох сіл області, Михайлівка радо прийняла у себе переселенців зі Сходу. До нас переселилося сім українських сімей з Донецької та Луганської областей, для яких окремо облатували двоповерховий будинок. І ми радо їх прийняли, бо Україна єдина.

З надією на відродження та краще майбутнє, наше село одне з найперших в області і в Україні  підтримало курс на децентралізацію і увійшло, як засновник  об’єднаної територіальної громади з населеними пунктами Глибока та Червона Діброва. В селі та громаді створено ініціативну групу, яка шукає шляхи відродження та покращення життя. Прикладом цього було святкування 550-річниці від першої згадки про село Михайлівка і з цієї нагоди  було відновлено пам’ятник слов’янському городищу, що було знівечено за радянських часів. Налагоджено зв’язки з українцями румунського села Кіндешти, які були  бажаними гостями на святкуванні. Також наше село відвідали дует «Писанка», дбаючи про культурний розвиток села та громади. А нещодавно Михайлівський НВК, єдиний у області цього року, виграв проект фонду Кличко «Клич друзів – граймо разом». Що ж, мрії збуваються! Це наша перемога –перемога школи, села, громади. До речі, у листопаді минулого року, наша школа відсвяткувала 130-річчя від початку запровадження навчання у наій громаді. Ось так, по краплинці, творилася і твориться історія мого села – маленької частинки України. Але я твердо знаю, що історія мого села, то є історія рідної України. Слава Україні!

Учень 9 класу Джугалик Владислав

Керівник: вчитель зарубіжної літератури  Білоус Д.Г.

Науковий консультант:  Рубанець М.В.