Hевпинно летить час, змінюються покоління. А життя дарує нам безцінне багатство, накопичене віками – духовну спадщину звичаїв і традицій нашого народу, пронизану великою любов'ю, повагою та шаною до людини.

У культурі будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиті речі – яскравий приклад і підтвердження цьому. Вони є абсолютно унікальним, автентичним продуктом, який характеризує не лише темперамент нації, але й є її візитівкою

Деколи трапляється так, що з невеликої розповіді, світлин народжується досить цікава краєзнавчо-дослідницька робота. Так трапилося з нашою роботою «Чагорський вишиваний знак-символ». Декілька років тому нам потрапила до рук особлива хустинка. Вона відрізнялася незвичним різномаїттям кольорів. А найбільше нас вразив викладений з матерії хрест зі зворотного боку . Ми звернулися до старожилів села Чагор. Саме від них ми дізналися про особливе призначення цих хустинок. Виявилося, що колись ширинки(нафрами, шервети так ще називали ці хустини) посідали головне місце в житті людини, особливо в житті дівчини. Поруч із шлюбною сорочкою і рушниками, ширинка була основним атрибутом весільного обряду. Саме із вишивання ширинок дівчина починала готувати своє придане. Їх в нашому селі вишивали дівчата, починаючи з одинадцяти років. На них вони вишивали свою мрію про майбутню долю, ніби закодовували свої бажання та сподівання. Кожна квіточка, листочок чи колір несе своє символічне навантаження. Вона відбивала у полотні скільки б хотіла мати дітей, яке господарство, якого чоловіка. Кожна дівчина вишивала 30–40 однакових хустин і дарувала їх на весіллі гостям.

Кількість вишитих хустин свідчила про те, скільки разів господар хати був запрошений на весілля . Отриману на весіллі ширинку чіпляли в світлиці, на стіні під образами. Це була своєрідна нагорода, або визнання. Чимало обрядів та звичаїв, пов'язаних з використанням ширинок, ми записали від наших односельців.

Зібрані нами етнографічні матеріали дають підставу стверджувати, що виготовлення ширинок, їх роль у весільній обрядовості – це наше культурне надбання, це традиції, які є гордістю, символами, оберегами для жителів нашого рідного села Чагор. Традиція використання ширинок у нашому селі снується сонячним променем, красою і добром з правічних джерел давнини у майбутнє. І надзвичайно важливо й корисно для нас, учнівської молоді, долучитися серцем і розумом до культурних, етичних і естетичних надбань наших краян і по-справжньому зрозуміти їх велич і духовну красу. Бо наші традиції – то золота нитка, що єднає наші родини й покоління. Про це ми дізналися і усвідомили, що кращі місцеві звичаї треба шанувати, берегти, примножувати і продовжувати. З метою популяризації місцевих звичаїв ми провели в школі майстер-клас, на якому поважні жінки нашого села вчили дівчат виготовляти ширинки. На заняттях гуртка «Етнографічне краєзнавсво» ми виступили перед гуртківцями, де розповіли про наше дослідження.

Загарюк Анастасія,

вихованка гуртка «Етнографічне краєзнавство»

Глибоцького центру туризму та краєзнавства учнівської молоді,

що на базі Чагорської ЗОШ І-ІІІ ступенів