Міжнаро́дний день гра́мотності — один із міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об’єднаних націй. Цей день щорічно святкується 8 вересня. Починаючи з 1966 року ЮНЕСКО відзначає Міжнародний день грамотності, намагаючись саме в такий спосіб привернути увагу суспільства й мобілізувати міжнародну суспільну думку, щоб збудити його інтерес і досягти активної підтримки зусиль, спрямованих на розповсюдження грамотності— однієї з головних сфер діяльності ЮНЕСКО, починаючи з часів її першої Генеральної конференції в 1946 році. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року. Саме ця конференція рекомендувала оголосити 8 вересня, дату урочистого відкриття конференції, Міжнародним днем грамотності та святкувати його щорічно в усьому світі. Мета Міжнародного дня грамотності — відзначити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Він підкреслює важливість грамотності та хоча б базової освіти як незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у XXI столітті. У цей день проводяться конференції та злети вчителів, найвидатніших педагогів нагороджують. Свято було запроваджене й святкується не тільки на честь тих, хто дав людству писемність, але й всіх, хто навчає дітей і молодь та розповсюджує грамотність.

Релігія і грамотність

Значний вплив на поширення грамотності надавала релігія. За часів Київської Русі духовенство було першим упорядником шкіл і розповсюджувачем грамотності. Освіта того часу була під владою держави та церкви. Школи мали на меті виховати освічених людей і державних діячів. В Київській Русі  існувало приватне навчання. Видатною подією було заснування бібліотек у Софії Київській. У давньоруських школах і бібліотеках виховувалось багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких із них за умов, коли авторству не надавалося такого значення, як пізніше, дивом збереглися до наших днів. Це літописці Никон Великий, Іоанн, Нестор, Сільвестр та інші.

У справах освіти на Русі роль Софії Київської важко переоцінити. У бібліотеці на той час налічувалось до 900 примірників книг, що за мірками Середньовіччя було досить вражаючим. Книги, які виходили із її стін, служили основою для створення наукових бібліотек. У великих монастирях за прикладом Софії Київської виникали свої майстерні із переписування книг, що разом із бібліотеками стали базою для розвитку писемності, літератури та основою сучасної освіти. Раннє ознайомлення на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку в Корсуні (Херсонесі) слов’янським просвітителем Кирилом Євангелія і Псалтиря, написаних "руськими письменами".

Особливий інтерес у цьому плані становить"софіївська абетка", виявлена С. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софіївського собору в Києві. Абетка написана на фресковій штукатурці, містить 27 букв, з яких 23 відповідають грецькому алфавіту, а чотири – слов’янському мовленню.

На Русі широкого розповсюдження набуло освоєння знань в галузі фізичних та хімічних властивостей матеріалів, набуло розповсюдження математичних і астрономічних знань, що слугувало базою для розвитку у сучасності усіх наук.