Влітку цього року в с. Просокиряни тривала 17 зміна районного профільного пересувного туристсько-виховного оздоровчого наметового табору «Райдуга» Глибоцького центру туризму та краєзнавства.

З метою відродження та популяризації культурних та моральних цінностей, збереження народних, родинних традицій та історичної спадщини, української культури, встановлення дружніх контактів між людьми різних регіонів України в рамках цієї табірної зміни була запланована та здійснена фольклорно-етнографічна експедиція з пішохідним походом ІІ-го ступеня складності Буковиною та на Покутті.

Учасниками експедиції були 10 учнів: це шестеро гуртківців творчого об’єднання «Самодіяльна і туристська пісня» (керівник – Сисолєтіна Г. І.), троє вихованців гуртка «Юні музеєзнавці» (керівник – Плеван Л.М.), учень гуртка «Етнографічне краєзнавство» (керівник – Коваль Ю.С.) та четверо педагогів – керівники гуртків Глибоцького ЦТКСЕУМ: Сисолєтіна Г. І., Товарницький Г. М., Зеленівський Г. І. та Бежан Л. К. 
Ідея провести таку подорож була невипадковою. Адже 3-й рік поспіль триває Всеукраїнська туристсько-краєзнавча експедиція з активним способом пересування «Мій рідний край». Тому наш експедиційний загін протягом 8-ми днів проводив пошуково-дослідницьку роботу територією Чернівецької та Івано-Франківської областей з метою дослідження, вивчення та поглиблення знань учнів про етнічну культуру нашого краю, усвідомлення його оригінальності та неповторності.

Також нашою метою було продовження знайомства дітей з народними традиціями та звичаями. Щоб викликати інтерес до історичного минулого, ми вивчали народне мистецтво, а саме: роботи різьбярів, вишивальниць, мосяжників, вироби кераміки і художнього ткацтва, писанковий розпис, іграшки з сиру, інкрустації та випалювання на дереві, прикраси з бісеру тощо.

Наш маршрут проходив дивовижними місцями: м. Вижниця - с. Виженка - перевал Німчич - с. Підзахаричі - с.Розтоки – с.Тюдів - с.Малий Рожин - с. Бабин - м.Косів - с.Кути - м.Вижниця.

Територією Національного природного парку «Вижницький» прокладений еколого-туристський маршрут «Назарова криниця». Цей маршрут присвячений пам’яті нашого славетного земляка, народного артиста України Назарія Яремчука і покликаний ознайомити туристів з тією місциною, де він народився, та природними об’єктами, біля яких любив бувати і які були любі його серцю. Серед ключових пунктів маршруту є садиба-музей Назарія Яремчука, де ми і побували. Під дощем, біля музею співали пісню «Родина». Із захопленням слухали розповіді сестри Назарія Катерини та його племінниці Ольги. Відтак залишили на згадку запис у книзі відгуків, сфотографувалися біля червоної рути, яка полум’яно цвіте у квітнику біля музею-садиби.

Неповторним було наше перебування на перевалі Німчич. Тут ми здійснили «радіалку» до скелі «Соколине око» в урочищі «Протяте каміння» та Смугарських водоспадів. У селі Підзахаричі Путильського району побували в музеї етнографії та краєзнавства. У декількох кімнатах музею було представлено багато експозиційного матеріалу з різних куточків Путильщини та інших населених пунктів: писанки, рушники, одяг, вироби з дерева, предмети побуту та багато іншого.

Дізналися про історію фестивалю «Захарецький гарчик», метою якого є розвиток соціальної активності сільської молоді, пропагування та сприяння розвитку сільського зеленого туризму в регіоні, виявлення шляхів ефективного використання існуючого потенціалу сільської місцевості, унікальних природних ресурсів та об’єктів історико-культурної спадщини, збереження та відродження національної культури, етнічних традицій і ремесел.

Під час перебування у селищі Тюдів ми мали змогу дослідити звичаї, народний одяг та вишивки Франківщини. У ніч на Івана Купала наші дівчатка пускали віночки гірською річкою. Тут проживають дуже гостинні, чуйні і добрі люди, які з нами охоче спілкувалися та фотографувалися.

Наш маршрут пролягав і через село Малий Рожин, де народився і виріс поет Юрій Петричук, творчість якого ми досліджуємо і вивчаємо, збираємо ще більше матеріалу для написання пошуково-дослідницької роботи. Хатина, де зараз проживає його 84-річний батько Михайло, знаходиться на вершині гори, тож добратися туди було не легко у спекотну днину.

Подорожуючи мальовничими місцями, гірськими стежками, ошатними селами, ми милувалися незабутніми краєвидами, спілкувалися з людьми, фотографували церкви та каплички, різні цікавинки, пам’ятники, будівлі тощо.

У багатьох населених пунктах (наприклад в с. Бабин, м. Косів та інших) ми побачили, як люди вшановують пам’ять Небесної сотні. У центрі сіл розміщено фото героїв, куди люди приходять вклонитися, покласти квіти і запалити свічки…

Незабутні враження залишилися від «днівки» в місті Косів. Тут ми відвідали Косівський музей народного мистецтва і побуту Гуцульщини. Це своєрідна скарбниця неповторної творчості умільців-гуцулів. Широко експонуються вироби знаменитих майстрів Ю.Шкрібляка, В.Девдюка, П.Клима та інших. Ми познайомились з одвічними барвами гуцульського краю – з творами, в які вкладено стільки фантазії, почуття міри і смаку, а найголовніше – душі! Ці твори дають право назвати їх справді мистецькими. І якщо через деякий час ви знову завітаєте до музею, то відвідини будуть для вас приємною несподіванкою, адже експозиція поповнюється новими диво-творами! У цьому переконалися учасники нашої експедиції, які раніше були відвідувачами музею. Гуцульщина багата своїм народним мистецтвом, яке віддзеркалює побут, традиції, пристрасті та цінності народу.

Перебуваючи на Гуцульщині, ми переконалися вкотре, що тут чи не найповніше збереглися прадавні ремесла, традиції, звичаї, елементи архаїчної духовної та матеріальної культури, пізнання, збереження і відтворення яких має важливе загальнонаціональне і вселюдське значення.

Уцілілі елементи і цілі пласти етнокультурної спадщини є реліктами проукраїнської культури. Її коріння сягає трипільської доби і глибше. Про це свідчать численні матеріали археологічних, лінгвістичних та культурологічних досліджень…

У Косові місцеві музиканти дали нам майстер-клас з гри на дримбі – гуцульському музичному інструменті. Дітям дуже сподобалось.

«Аби Кути не минути…» – співається у пісні про Довбуша. Ось так і ми. Кути не минули, побували і там.

А закінчувалася наша мандрівка, як і починалася – у місті Вижниця. Вона зустрічала і проводжала нас літнім дощем.

Вражень від подорожі було чимало! Ми зібрали багато цікавого матеріалу, який використаємо у написанні пошуково-дослідницької роботи. Перебуваючи у різних куточках двох сусідніх областей, ми мали можливість дослідити і порівняти вишивки на одязі і рушниках, орнаменти та символи на різних виробах, будівлях тощо.

Чисте гірське повітря, м’який клімат, звичаї та обряди, які сягають сивої давнини, закарбуються в нашій пам’яті.

Загалом під час експедиції зібрано та записано етнографічний матеріал різної тематики. Також приємно відзначити небайдужість наших земляків до минулого свого народу, свого краю. Створюються краєзнавчі музеї, музеї історії села при школах, бібліотеках, будинках культури, збережено фольклорні традиції і, звичайно, – живу українську мову. В усіх селах ми почули повноцінну українську мову з дивовижним місцевим лексичним та фразеологічним наповненням.

Експедиція була плідною, хоча зібраний матеріал не може дати повної картини Буковини та Гуцульщини. Тому ми не раз іще, сподіваюсь, будемо повертатися до такої ідеї.

Мальовничі ландшафти, багата природа та самобутня культурна спадщина місцевого етносу – все етнокультурне середовище – їх відтворення та збереження є нагальною проблемою сучасності, так як мають особливу природоохоронну, історичну, оздоровчу, наукову, пізнавальну, освітньо-виховну, естетичну та рекреаційну цінність.

Ми доторкнулися до неоціненних скарбів вічно живого народного мистецтва.

Наостанок хочу подякувати всім учасникам незабутньої мандрівки: учням та моїм заступникам-керівникам групи; начальнику табору «Райдуга», директору Глибоцького центру туризму та краєзнавства А.П.Дудці (за сприяння якого була здійснена наша експедиція). Особлива подяка заступнику директора Сучевенської ЗОШ І-ІІІ ст. Плевану В.Г., викладачам та батькам за достойне виховання учнів цього навчального закладу.