Осінь. Пора збиратися у вирій. А мені так не хочеться відлітати із краю, якого з діда-прадіда вважаю своєю Батьківщиною. «Аж поки обертається Земля, нема без України журавля», - про це наклекотав мені змалечку батько, а він колись дізнався від діда Івана, на обійстя якого ми ось уже кілька поколінь повертаємося до родинного гнізда.

     Для кожної живої істоти – чи ти птах, чи ти людина – важливо знати, що є на землі місце, де тебе люблять і чекають, де ти почуваєшся господарем. І я теж маю таке місце – на обійсті діда Івана, у селі поблизу гарного міста Щастя.

     Цього року тут щось трапилося: загриміли постріли, криваво зачервоніли заграви, заголосила дружина діда Івана, пригортаючи  до серця малих лелечат-внучат. Але я не кинув свого гнізда, мене не злякали ані вибухи, ані стовпи вогню…

      Тепер я збираюсь у вирій. Мені не страшні ані океанські шторми, ані пустельні буревії, бо я тут лишаю своє серце. А в лелечому серці лише одна мрія: «Люди, збережіть моє гніздо! Поверніть мир у моє місто, припиніть вбивати одне одного, а я вам віддячу сторицею – я прилечу навесні і принесу в кожен дім щастя. Люди, послухайте старого лелеку!!!»

    Рєпіна Анастасія – учениця 7-А класу Глибоцької ЗОШ І-ІІІст.