"Жив митець, зоря сіяла,
Зоря всесвітня по землі блукала
І закликала всіх шукати
Справедливість і нізащо не
здаватись.
Змалечку багато горя знав,
За що Бог, його так тяжко покарав,
За що дитині такі муки,
Чому стільки він зазнав розлуки?!"
Справді, по
цій землі 200 років тому жив справжній митець – син свого роду, який немало
горя зазнав у своєму житті. Але чому? Чому таке буває? Хіба заслужила дитина
таке покарання долі? Чому його доля так покарала, чому?! Ще сиротою
лишився… Саме ці слова намагалися
донести до сердець усіх присутніх учні Йорданештської
ЗОШ №2, які запалили свічку в
пам'ять славетного митця, який жив, живе
й буде жити через віки.
"Пройшли роки, але лишилась
Твоя думка на сторінці Кобзаря,
І твоє серденько так журилось
Що не потрібна тобі така доля.
Ти питався в неї,
нащо тобі така краса,
Нащо карі очі,
Нащо молоді літа,
Якщо серденько
сумує,
І безсонними
проходять ночі.
Лишився ти
сиротою,
І не було кому
розпитати
Чого серце хоче.
Але пройшли роки
І став ти зіркою
ясною,
І сотні поколінь
Дивляться на
небо
І ніби бачать твої
Вічні кроки."
Опаіць М.І. – педагог-організатор
P.S. Вірші з власної збірочки «Голос душі до Тараса лине» Опаіць Марії
Іванівни.